Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 20
Юрій Бедзик
Серж побілів обличчям. Нічого подібного не міг собі уявити. Щоб у рідному домі почути отаке!.. Хоч, може, Олег Сергійович, себто синок його любий, і мав рацію.
А Олег Сергійович далі гнув своє:
— Уявляєш, Серже, що їй, Віруні, скажуть в університеті? Мовляв, онука якогось недоумка! Якогось йолопа, що впав з неба!.. Пробач, пробач, вирвалося недоречно… Або ж я, заслужений офіцер флоту, капітан 1 рангу, дружина моя теж шанована лікарка. І ти хочеш, щоб про нас пішли погані балачки… Сержику, якщо в тебе змога, повертайся до Сиріусу. Там ти будеш людиною, житимеш ще дві тисячі років, не менше. А тут станеш дурним опудалом, поганим прибульцем! Тебе почнуть обслідувати, ставити на тобі всякі експерименти.
— Досліджувати себе я не дам! — хмуро відрізав Серж.
— Вони й питати не будуть! Наші особісти, як п’явки. Причепляться — не відірвеш. До того ж зараз особлива міжнародна ситуація. Ти не знаєш, що у нас трапилося минулого року. Якісь терористи на літаках вчинили страхітливий напад на Нью-Йорк і Вашингтон, зруйнували цілі велетенські хмарочоси, тисячі загиблих, паніка, вся Америка в шоку, президент їхній привів війська в стан бойової готовності…
— Хто ж це напав? — з почуттям неймовіри запитав Серж.
— Невідомо. Думали, що палестинці, або Бен-Ладен, такий головний терорист їхній. Одне слово, якби не втрутилась Рада Безпеки, було б світове лихо!.. Коротше, з тої пори все людство мовби розкололося: Захід — за американців. Схід, ясно, за палестинців, арабів, за підозрілих. До речі, Росія також була під загрозою нападу…
— Не розумію, при чому тут я? — зсупив брови Серж.
— А при тому, що в нашому російському флоті дуже строгий тепер режим. А тут з’явився ваш «Салют» і слава у нього поганенька. Хто ви, що ви? Ваш «Салют» оточений цілою флотилією кораблів. Ждуть тільки сигналу з Москви. І якщо там вирішать кінчати з вами… то ваше діло капут. У нас на флоті й ракети є, такі сволочні ракети, що від вашого «Салюту» трісочки не лишиться. У нас уже був трагічний випадок з Валерієм Сабліним. Дехто з високих чинів і сьогодні готовий карати тих, хто іде проти волі начальства.
Віруня зірвалася з канапи, істерично вигукнула:
— Серже, не слухайте його!.. Ніхто вас не розстріляє… Не ті зараз часи. А завтра на демонстрацію вийдуть тисячі студентів. Може, до нас прилучаться і моряки, офіцери… І я буду з вами, Серже!
— Не треба демонстрацій, Вірунько, — зітхнув Серж. — Мабуть, я за ці 57 років став йолопом. Або ви всі зосталися такими, якими були.
— Правда твоя, — зрадів Олег Сергійович. — Були дурнями, ними й лишилися. І тобі, Серже розуму у нас не позичати. Послухай мою пораду: збирай манатки і повертай на свій славний Сиріус!
* * *
Тим часом вдома у контр-адмірала Севастьянова відбулася ще важча розмова. Розмова з командувачем. Той зовсім втратив рівновагу.