Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 17

Одначе зараз заглиблюватися в давні свої теоретизування було не на часі. Контр-адмірал запитав Сержа про інше:

— Скажіть, чому ви не пройшли своїм сторожовим кораблем прямо на морську базу? І, взагалі, як там почувається мій батько? Це ж йому, здається, уже під 90 років!

— Сьогодні вранці, коли ми вирушили на чергове патрулювання… себто, як з’ясувалося, 57 років тому по вашому обліку часу, капрангові Севастьянову, моєму Другові і командирові, сповнилося тридцять п’ять. Місяць тому ми відзначали на іменинах його ювілей.

— Прекрасно, маю молодого отця, — щиро усміхнувся контр-адмірал. — Ну. а далі ж як?

— На базу нас не впустили… Черговий сказав, що такого корабля у них по списках не існує… І, взагалі, дав команду стати на створах і прийняти інспекційну комісію.

— Розумію, — мугикнув досить несхвально контр-адмірал. — Комісію ви не прийняли. Герої! Досить сміливо. А потім…

— Я вже відбув на моторному човні до берега. Не знаю.

— Власне, ви самі, Серже, нащо вирушили на берег?

— Ну, як це — нащо?.. Щоб піти додому. З ранку не був там. Побачити дружину. На жаль, вона вже давно в інших світах. Погомоніти з вами, з військовим начальством…

Зазирнула господиня дому Ніна Федорівна, розчервоніла від кухонних клопотів.

— Михайлику, — усміхнулася до контр-адмірала, — до телефону просять. Тільки не забалакуйся, кава і пиріг готові.

Дзвінок був від самого командувача. Голос трохи розгублений. День Перемоги видався нелегким. В адміраловому домі ішло чаркування, але, видно, без надійного помічника контр-адмірала Севастьянова командуючий нудьгував. І навіть був наче ображений.

— Ти без своїх хохлів не можеш прожити, — гудів він у трубку. — А запрошення командуючого тобі нуль!.. Гаразд, не виправдуйся. Мені доповіли, що чаркуєшся з «космічним пришельцем». Добре діло. Тільки почалося з жартів, а пахне смаленим. На оцей самий корабель «Салют» хотіли прорватися наші сусіди… Киїь… Ясно? А це вже велика стратегія. То наш древній Київ пхається в НАТО, то уже цілиться на «пришельців».

— Мають право, — кинув досадливо контр-адмірал, якого вколов розв’язний тон начальства. — їхні територіальні води.

— Не про те мова, Севастьянов, — гукнув добре захмелений командуючий. — А що під тією територіальною водичкою ховається? Може, твої інопланетяни привезли з собою яку-небудь ядерну цяцьку, що-небудь в цьому плані, а?

— Не розумію, товаришу адмірал.

— Україна вдає з себе покірливе ягнятко, а їм з космосу подаруночок. От і вся їхня святість. — Командуючий перейшов на діловий тон: — Я тебе попрошу… пригрій свого інопланетного. Розпитай, які в нього наміри? Чи не хотів би до нас на гарну посаду?

— У нього низьке звання. Капітан-лейтенант.

— Скажи, що дамо капранга. Можна й першого рангу. Є гарна вілла, біля самого моря, машина, охорона.

— Не згодиться, товаришу командуючий, — сказав з легким підколом Севастьянов. — Мені здається, що він прибув сюди не закладати міни, а влаштовувати мирні комуністичні суботники. Свого роду Кампанелла XXI століття.

— І для Кампанели робота знайдеться. Коротше, чекаю інформації. А якщо без жартів, доведеться взяти «Салют» під жорсткий контроль. Так що завтра починаємо діяти.