Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 15

— Маєте слушність, каплей, — подав голос контр-адмірал. — Командував «Салютом» мій батько… — Він усміхнувся стримано: — Теж Севастьянов. — Контр-адмірал гостро глянув в очі гостеві і показав на вільний стілець. — Сідайте. Як вас величати, каплей?

— Ваш батько каже мені завжди Серж. Мабуть, йому здається, що в цьому лагідному імені більше інтелігентності.

— Слава Богу, що каже, а не казав, — наголосив на останньому слові контр-адмірал. — Тоді й для нас ви Серж. Ну, розказуйте, що з вами скоїлося за ці п’ятдесят сім років на «Салюті»?

— Хто зна, товаришу контр-адмірал, — здвигнув плечима Серж. — Гадаю, різниця в часі.

— Щось мені не дуже віриться в таку різницю. Нісенітниця, молодий чоловіче! — рубнув контр-адмірал. — Сьогодні казки барона Мюнхгаузена не в моді. Час — категорія об’єктивна. І в космосі, і поза космосом.

Втрутився господар дому, якому набридла атмосфера допиту-розслідування. Вніс пропозицію:

— Хай наші мамуні готують солодкий стіл, а ми тут зачепимо зоряні проблеми. Згода?

— Згода, — буркнув контр-адмірал, правда, без особливого ентузіазму. Й повернувся до каплея: — То що ж там скоїлося, Серже? Тільки прошу вас: за ніс нас не водіть! Знайте, в чортів і відьм ми не віримо. Якщо у вас колізії з законом, кажіть прямо. Допоможемо.

— Спасибі, ми — люди військові й закон поважаємо, — з легкою бравадою відповів Серж.

— Тим краще, — пом’якшав тоном контр-адмірал. — Де ви всі… Себто екіпаж, командир корабля капітан другого рангу Севастьянов поділися в травні 45 року? Прошу: вибачте мені гостроту!.. Вас оголосили героями, а, виявляється, ви просто зникли і все. Отак просто зникли! — Контр-адмірал досадливе махнув рукою. — Знали б ви, що тоді коїлося! Пам’ятаю, мені було п’ять чи шість років, а я досі бачу свою нещасну матусю. Як її ночами викликали на допит, як до ранку тримали під слідством. Може, й катували, знущалися з неї, виривали зізнання. Отже прошу, кажіть чесно. Всю правду!

У Сержа збіліло лице. Він опустив голову. Треба ж було такому лиху скоїтися: вранці вирушив на патрулювання, і ось сидить, мов ворог якийсь перед трибуналом!

— Може б, нам взагалі не треба було повертатися, якби ми знали, що так обернеться… — видушив із себе з болем. — Все одно слухайте… Я приплив з «Салюту» на моторці… Власне, мене послав командир, ваш батько капранг-2 Севастьянов. І дістатись сюди було непросто… Прикордонники вели мене до самого берега, до самого Костянтинівського Равеліну.

— Про героїзм потім, — відмахнувся дражливо контр-адмірал. — Розповідайте далі. Що було в травні сорок п’ятого?

Сержеві згадалося все. Змигнула ранкова тривога, вони з капрангом на містку, крик вахтового: «човен по лівому борту!», потім: «човен по правому борту!». А далі хмара на півнеба, чорна каламуть, в очах пітьма і… провалля. Немов опритомнівши, Серж кволим голосом проказав:

— Тоді, в травні 45-го нас атакували з лівого і правого борту.

— Хто атакував?

— Підводні човни… чи, може, щось схоже на підводні апарати, абсолютно незнаної нам конструкції. Величезних розмірів. Не можу навіть уявити… довжиною з лінійний крейсер!