Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 13

Коли Олег Сергійович, таки зважившись вступив у кабінет, гість сидів у кутку канагш, грузько опавши всім тілом, і спав сном праведника, а точніше сном змученої, безгрішної людини. Орден Червоної Зірки і бойові медалі горіли на його грудях.

«Ні, не авантюрист, не екстрасенс, — подумав, заспокоюючись, Олег Сергійович. — А втім, хай чорт ламає собі голову! Скоріше б повернулася дружина!».

На святкову вечерю зібралося невелике товариство. Прийшли два штабні офіцери з бригади кораблів, потому під’їхав контр-адмірал Севастьянов з дружиною-лікаркою (за пишнотілость її на флоті називали «контр-адміральським пончиком»). Контр-адмірал проти неї був втіленням усіх флотських статутів: сухарюватий, лобатий, з прискіпливим поглядом. Сиділи недовго. Один з офіцерів мав чергування в штабі, другий раптово почувся недужим, і дружина хутко забрала його додому. За столом лишилися найближчі: контр-адмірал з жінкою і господарі.

Настрій був важкуватий. Олег Сергійович знав, що у вищих штабах не стихали службові чвари, на контр-адмірала посилалися в Москву анонімки, і його службова кар’єра висіла на волосинці. Щоб підняти собі настрій, контр-адмірал налив повну склянку горілки і підніс до очей. Стримувати його не було сили. Жінка-пончик тільки розвела руками. Мовляв, не парубок, знає про свої мікроінфаркти, то нехай сам і тримається міри.

— Ну, так що? Де твій загадковий гість? — запитав хмуро контр-адмірал.

— Спить у кабінеті, наче святий ангел, що злетів з небес, — проінформував Олег Сергійович. — Розповів мені дивовижну історію, начебто його корабель в травні 45-го трапив у якусь часову дірку чи що. Я вже був готовий витурити його за двері, але він показав мені офіцерське посвідчення. І що ж ти думаєш, Михайле? Виявилося, за документом він… незручно казати… мій батько. Мій рідний татусь!

У контр-адмірала посуворішали очі. Якщо це авантюра, від нього годі було чекати попуску чи поблажки. Пам’яттю загиблих він маніпулювати не любив і не дозволяв це іншим. Сказав, що на війні всяке бувало, тільки не крутійства. Себто крутійство викорінювалося під корінь, такого фронтовики не терпіли. Жаль, що їхні батьки загинули, проте слава їхня живе і буде жити вічно. І цю славу слід захищати від усяких пройдисвітів!

— Мій гість, правда, не дуже схожий на пройдисвіта, — буркнув господар дому. — З’явився, як належить офіцерові-стройовику. Каже, що і твій предок живий-здоровий, десь на кораблі.

— Ти не жартуєш? — підкинув підозріло кушчуваті брови гість.

— Мушу вірити, хоча дуже це все шите білими нитками. Пронюхали б в особвідділі. Одразу влаштують перехресне розслідування… І я через такого блукальця цілий день сиджу вдома, марную відпустку. Біда й годі!

— Якщо він шарлатан — гнати його подалі! — погрозливо мовив контр-адмірал. І раптом перейшов на події сьогоднішнього дня, на переполох в штабі флоту. — Уявляєш, що там у нас? Бедлам, всі стоять на вухах. Якась плутанина! Щоб не сказати гірше.