Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 140

— Татусю, про що ти? — не зрозумів батька Теренс.

— Я про ту гранату, яку ваш Президент… — барон поштиво вклонився Сікорі, — вирвав з рук турка і викинув у море. Я хотів би мати такого Президента, і щоб мені було спокійно в житті, і щоб жоден турок чи малайзієць — хай навіть член НАТО! — не погрожував моєму життю. Я говорю це не в жарт, джентльмени. — Старий був в ударі, лице його збіліло і напружилось. — Я говорю це тому, що завтра я матиму змогу послухати мого президента. І я переконаю його: з таким Президентом, як ваш, йому слід мати справу!

— Чудовий тост! — прояснів лицем Сікора. — Тільки я дещо його підкоректую: вип’ємо за дружбу наших президентів! І прошу вас, джентльмени: не затягуймо процедуру прощання, бо в більшості цивілізованих країн світу літаки відлітають точно за графіком. Прозіт!

Говорилося й пилося розкішно. Старий барон уже й жалкував, що доля змушувала його уривати милу балачку. Та годинник нагадував про своє. До того ж і машина була подана. І капітан 2 рангу Сікора — який же симпатичний джентльмен! — уже тримав у руках баронову валізу, мовби нагадуючи: час!

Поцілунки з сином, останнє прощання симпатичному готельному номеру, далекому кримському морю, цим добрим людям, біля яких барон сам почувався добрішим, і марш до ліфту. Слава Богу, ще носять ноги старого! І не страшні йому океанські далечі, і навіть зустріч з грізним президентом Сполучених Штатів.

Біля машини сталася раптова заминка. Коли речі барона були вкладені у багажник, і барон вмостився на заднє сидіння, і кивнув головою синові: мовляв, сідай хутчіше їдемо! — з’ясувалося, що син неспроста говорив у номері про якісь великі події, почувався сам не свій і зараз тільки винувато потиснув батькові руку.

— Ясно, — сказав барон, сумовито нахиливши голову, — містер Реттіган молодший лишається зі своїм коханням!

— Ти вгадав, батьку, — сказав спокійно син. — Тебе відвезе в аеропорт наш друг…

— Знаю, хто мене відвезе, — відмахнувся барон і з силою закрив дверцята авто.

Капітан 2 рангу, в душі потішаючись витримці старого барона, потиснув Теренсові руку. На хвильку затримав потиск, приплющивши задумливо очі, і сказав діловим тоном:

— Я розумію, як вам не терпиться поїхати в монастир Кара-Джу. Що ж, їдьте. А в мене завтра вранці вихід в море на навчання. І, між іншим, там буде вирішене важливе діло. Від Президента з Києва був дзвінок командуючому українським флотом. Мене призначено радником Президента України з питань Космосу. І до того ж його представником у Севастополі у цих же справах. Ви мене розумієте?

— Я все розумію, містер Сікора, — сказав суворо Теренс. — Я тільки боюся моєї поїздки в гори. У мене завжди туго виходило з ченцями.