Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 80

Скочивши майже на ходу в сіренький заводський трамвайчик, Крейський за кілька хвилин був біля «Левіафана», де на нього чекала велика група робітничої молоді. Радісні вигуки ще здалеку привітали інженера.

— Маємо п'ятдесят хвилин, — сказав Крейський і, не спиняючись, попрямував до головного ліфта. Робітники рушили за ним.

Простора кабіна стрімко несеться вгору. Двадцятий, тридцятий поверх… Стоп! Ріхтер натиснув на кнопку, двері беззвучно розсунулися, і перед очима Крейського й молоді відкрився довгий, безконечно довгий коридор. Це був головний службовий центр, що зв'язував між собою всі технічні вузли корабля.

Крейський звернув праворуч, у тісненький коридорчик, ледь освітлений тьмяною лампочкою.

— Дідівське світло поступиться місцем перед люмінісцентними стелями, — сказав голосно Ганс. Він почував себе тут ніби за старшого, бо вже не раз оглядав з інженерами корабель і таки й справді чимало тямив в його конструкції. — Ясно буде, як удень. Багато світла, свіже повітря…

— Послухайте, друзі, Ганса Блютнагеля, майбутнього комендора і завойовника небесних просторів! — вигукнув хтось з гурту.

— І першого мандрівника до далеких галактик!

Хлопці притишено засміялися, але, глянувши на зосереджене, скупчене в якійсь задумі обличчя старого інженера, вмить погамували свій юнацький запал. Тут, на сороковому поверсі корабля-велетня, жартувати було якось не до речі. Та й які можуть бути жарти, коли дядько Бруно вже починає свою ділову, нелегку розповідь.

Всі зібралися в низенькій, але досить просторій рубці штурмана-механіка, дивилися завороженими очима на блискучі важелі, голубі екрани, широкі пульти.

— Може, ти нагадаєш нам, Гансе, — звернувся Крейський до Блютнагеля, наче до свого постійного асистента, — як були влаштовані в давніх дирижаблях механізми підйому й спуску?

— Механізми? — аж скривив у саркастичній посмішці губи юнак, хотів був утяти якогось жарта, але, помітивши строгу зосередженість на обличчях товаришів, і собі вмить посуворішав. — Ніяких механізмів не було. Все було до смішного примітивно й просто.

— І все ж таки кораблі піднімалися в небо, — докинув тоном дружнього заохочення Крейський.

— Піднімалися… — Ганс скорчив міну зневажливості, — ну… просто смішно сказати. Штурман гукає в телефон, щоб його помічник відкрив люк і викинув на землю кілька мішків з баластом. Потім, висунувшись у віконце, робить знак людям, які тримають корабель за канати. «Пускайте!» Троси пущено, і дирижабль починає повільно підніматися вгору. Звичайно, командир ще ставить на підйом руль висоти, включає мотори, і пішло!..

Намальована Гансом картина нагадувала спорядження в дорогу каравели часів Колумба. В ній було щось жалюгідне й смішне. Тепер всі чекали розповіді старого інженера.

На стіні штурманської рубки висів великий щит з яскраво намальованою на ньому схемою терморегуляції. Крейський натиснув кнопку, і одразу на щиті спалахнули десятки вогників.