Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 78
Юрій Бедзик
І з почуттям переможця, а скорше з почуттям хлопчака, якому вдалося утнути зухвалу витівку, Ріхтер відімкнув свою квартиру.
— Пане Ріхтер? Чуєте, пане Ріхтер!
Він вийшов до дверей.
— Віллі?
Хлопчак стояв збентежений, важко дихав. Він прибіг сповістити свого сусіда про те, що на світанку до їхнього дому під'їздила поліцейська машина і якісь агенти в цивільному довго розпитували двірника й декого з мешканців про пана інженера. Навіть у нього, Віллі, хотіли дещо дізнатися.
— Що ж вони питали? — насупив брови Ріхтер.
— Де я був учора… Чи бачив вас увечері… Коли ви повернулися додому…
— Спасибі, Віллі! Мені все ясно!
— А що їм треба, пане інженер?
— Про це я мушу дізнатись, — твердо сказав Ріхтер, відчуваючи, як у грудях наростає хвиля тривоги.
Він поїхав у поліцію до комісара округу. По тому, як комісар з підкресленою, холоднуватою ввічливістю спитав його про взаємини з доктором Браузе і потім поцікавився, де він, Ріхтер, був минулої ночі, інженер здогадався, що в домі старого сталося щось недобре. Напевно, асберівці таки завітали туди і вчинили насильство. Було б недоцільно приховувати свій візит до Браузе. Це могло накликати зайві підозри і навіть дати привід звалити всю вину (якщо вона існувала!) саме на нього.
— Так ви були у доктора Браузе? — сказав комісар тоном, яким розмовляють з винуватцем або ж принаймні з людиною, котру на дев'яносто дев'ять процентів підозрюють у вчиненні злочину.
— Кажу ж вам, що був.
— До якої години?
— До восьмої, пане комісар. Що сталося?
Комісар насупився. О, він знає цих хитрунів! Кращий засіб оборони у них — відвертість і добродушна простота.
Вони вміють розкривати свої карти, завжди перші приходять в комісаріат і перші розповідають про себе. Вони — саме втілення невинності…
— Сталася невеличка прикрість, пане Ріхтер, — їдко видавив з себе комісар. — Доктор Браузе, якого ви відвідали вчора ввечері, вмер.
— Неймовірно! — вигукнув Ріхтер.
— Цілком ймовірно, пане Ріхтер, — ніби торжествуючи, промовив комісар. — Експертиза не встановила ніяких слідів насильства. Одначе є підстави гадати, що смерть старому заподіяно шляхом психічного впливу. Його могли налякати, вразити, принизити… Одне слово: раптовий розрив серця! І…
Довга пауза, підозрілий погляд каламутно-сірих очей.
— Що ви маєте на увазі? — зірвався Ріхтер.
— І деякий нелад в квартирі небіжчика, — ніби припечатав свою розповідь гучними словами комісар. — Всі речі перевернуто догори дном. Розкидано. Розпотрошено. Хтось, видно, добре постарався.
Ріхтер підвівся, глянув комісарові у вічі. Промовив з підкресленою зневагою:
— Сподіваюся, що ви, як особа відповідальна за карний розшук у нашому окрузі, зробите все можливе для виявлення злочинця. — Комісар розкрив рота, вибалушив на Ріхтера водянисті очі, хапнув повітря, але той спокійно й з гідністю закінчив свою думку: — І ще я сподіваюся, пане комісар, що ви ніколи більше не будете розмовляти з головним конструктором фірми Вальтера Кірхенбома тоном, яким розмовляють із кримінальними злочинцями.