Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 77

— Ви звернулися до поліції? — вигукнув Ріхтер.

— Нащо? — Браузе з погордою розвів руками. — Смерть мені не страшна. Вони це знають. Та, зрештою, якщо вони забажають вкоротити мені життя, ніяка поліція не відверне їхньої руки. Я мушу випередити їх. Всі документи тут. Всі формули, всі найважливіші висновки, все, що мені вдалося здійснити за останні роки. — Старий почовгав до столу, взяв звідтіля напханий портфель, сів з ним У крісло. Дихав важко, з присвистом, на обличчі з'явились червоні плями. Мабуть, передчував лихий кінець і тому квапився. — Слухайте, Ріхтер!.. Сядьте! Ми ще маємо час… Слухайте уважно!.. Все це я віддаю вам. Все… все… — Сунув Ріхтерові портфель, полегшено зітхнув. — Тепер хай як хочуть! — І він злісно погрозив кулаком. — Вони мріяли пограбувати старого Браузе, сподівалися вирвати справу його життя… А застануть тут тільки порожню кімнату і немічне тіло… Застануть пустку… — Він глибоко передихнув, зібрався з думками. — Тепер ще одне, Ріхтер. Ви мусите знати, хто вони…

— Я знаю їх, доктор.

— Ні, ви мало їх знаєте. Ви навіть не здогадуєтесь, що це за звірі. Потвори, нелюди, покидьки людства… — Він трішки заспокоївся, глянув на свої сухі, засновані синіми прожилками долоні. — Вони хотіли купити мої руки. Минулої осені… І я знав, для чого. Та вони й не крилися. Одного разу принесли мені особистого листа від якогось Фрай… Фрей…

— Від Джонса Фрайвуда, може?

— Еге ж, від пана Фрайвуда, їхнього шефа. Багатій. Цинік. Нахаба. Давав мені три мільйони! Готівкою або в акціях. І ще пропонував роботу в своїй лабораторії… десь там на півдні… Здається, в Преторії… Дуже настійно просив, благав, підлещувався… Тричі звертався до мене і тричі діставав облизня. Але сьогодні вони прийдуть не для жартів, і, якщо знайдуть мої папери, якщо ввірвуться в мій дім….

— Негайно поліцію! — шарпнувся на стільці Ріхтер.

— Ні, коли вони прийдуть сюди, я скажу їм у вічі: пізно, панове! У мене немає ніяких паперів. Я знищив свій винахід. Його не існує. Все! Забирайтесь геть!

Ріхтерові стало страшно, він повільно підвівся з стільця, був наче паралізований. Цей дідуган помре від хвилювання, ось-ось не витримає серце, і всьому кінець. Боже, як же зарадити лихові?..

А Браузе лютився, кипів, розсипав злісні прокльони, погрожував. Потім раптом стих, зробився маленький і немічний. Підступив до Ріхтера.

— Візьміть і йдіть звідси! — сказав трохи театрально. — Тут не все закінчене, але в принципі… Тільки вашій фірмі віддаю. Вам особисто, пане Ріхтер! Ви сильна людина, і я вам вірю. — У нього тремтіли губи, очі набрякли. — Ви дуже сильна людина, пане Ріхтер. Але я прошу вас: остерігайтесь їх!

Того разу Ріхтерові довелося вибиратися задвірками. В руках у нього був таємничий портфель доктора Браузе, на душі — каменем тяжіла непевність. Перелізши через огорожу і мало не накликавши на себе лють собак з чиєїсь вілли, Ріхтер нарешті дістався до головної вулиці, взяв таксі й понісся додому. Аж у себе на сходах з полегшенням передихнув, провів долонею по холодній шкірі течки. Все! Доктор Браузе може бути спокійний! Жоден папірець не пропаде, не загубиться. Доктор Браузе немарно катувався в своїй лабораторії…