Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 75

Він відкрив двері, і Ріхтер, переступивши поріг, опинився в невеличкому залі. Тут все було заставлене довгими столами, шафами, дистиляційними приладами. Скрізь виблискували пробірки, склянки — казкові джунглі хімічного царства.

— Моя приватна лабораторія, — з гордістю заявив Браузе. — Все сам! Роками сиджу тут, як Діоген у бочці. Не дивуйтеся, молодий друже, але в атомний вік ще можна подибати й отакий музейний екземпляр, як я. — Він пройшов у кінець зали, дістав з шафи дві пробірки, глянув на них проти світла. — Тут все. Тридцять років праці!

«Дивний дід!» — втішно подумав Ріхтер. Хотів і собі роздивитись пробірки, але в цю мить з кабінету знову почувся телефонний дзвінок. Дідусь поставив пробірки в шафу і поплентавсь до телефону.

— Алло! — нервово закричав він у трубку. — Так, це я, Браузе… Пробачте, чого ви, власне, хочете?.. Ми, здається, домовилися…

Йому говорили щось довго, причіпливо, мабуть, чогось вимагали, а він махав головою і бурмотів сухим, простудженим голосом:

— Ні, ні!.. Я вам казав, що ні!.. Категорично ні!..

Він кинув трубку. Ще й з силою притиснув її до апарата. Обличчя його враз посіріло, зробилося старим і хворим. В голосі прорвався біль. Він заговорив про те, що йому життя немає від цих дзвінків. Він просто не знає, як йому бути. Вже рік його переслідують невідомі… тобто добре йому відомі, але надійно замасковані від людського ока типи. Дзвонять, набридають, вимагають зустрічі (він, правда, ні разу не впустив їх у свій дім!), пробують спокусити великими грішми…

«І тут те ж саме!» — зітхнув Ріхтер, одразу здогадавшись, з ким має справу старий Браузе. На той час витівки асберівців уже набули розголосу. В кожному домі, в кожній порядній сім'ї міг озватися настирливий телефонний дзвінок, а за ним — цинічна, нахабна вимога.

— Що ж вони хочуть від вас? — спитав напрямки Ріхтер.

— Ви знаєте їх? — здивувався Браузе.

— Принаймні здогадуюсь.

— Так, так, тут неважко догадатися. Політичні пройдисвіти, яким знову мариться війна. Але з мене досить! Двоє моїх братів у минулу війну наклали головою. Я маю право на спокій…

— Що ж вони хочуть від вас? — повторив своє запитання Ріхтер.

Дідусь мерзлякувато зіщулився, хутко оглянувся по кімнаті, стишеним голосом забубонів просто в лице своєму гостеві:

— Мою працю!.. Моє життя вони хочуть!.. — І, помітивши на обличчі Ріхтера легкий подив, ще більше стишив голос: — Мій винахід. Газ!.. Розумієте? Газ!..

Так перед Ріхтером відкрилася болісна таємниця доктора Браузе, яка через кілька тижнів у новій, неймовірно спотвореній формі облетіла сторінки всіх німецьких газет, викликала сенсацію в світовій пресі: «Секрет доктора Браузе! Таємниця «флегматизованого водню»! Винахід німецького генія!..»

Звичайно, Ріхтер і гадки не мав, як усе це обернеться для нього особисто. Не знав він також і того, що винахід Браузе давно занесений на карту підпільного штабу АСБР і кожна стороння людина, яка вступає в контакт з Браузе, мимоволі втягується в страхітливу круговерть асберівських злочинів.

Старий говорив далі:

— Минулого року, виступаючи в Кельні на одній науковій конференції, я мав необережність заявити своїм колегам-хімікам, що закінчую роботу над «флегматизацією водню». Хтось поцікавився, який це матиме практичний ефект на майбутнє, і я, не криючись, сказав, що мій газ, за принципом своєї дії, може зробити революцію в повітроплаванні. Я згадав свого вчителя Акермана, згадав наших славетних предків в галузі дирижаблебудування, я дозволив собі трішки помріяти, заглянути в майбутнє, уявити наше німецьке небо через десять-двадцять років… Я сказав, що росіяни теж шукають способів «флегматизації» і, наскільки мені відомо, наближаються до мети. І потім виказав, що хочу поїхати в Москву порадитися з своїми колегами…