Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 68

Надто обмеженим він був, надто недалеким. Він міг проголошувати патетичні слова, але мозок його нездатен був породити жодної переконливої думки. Ось і зараз: нащо ці балачки про німецькі могили? Ріхтерові пригадався хронікальний фільм часів війни, який показували у їхній школі: африканська пустеля, і на жовтому тлі барханів — монотонні ряди хрестів з німецькими касками. Здається, ще тоді, в шостому чи сьомому класі, Ріхтер уперше подумав: для чого вмирати на чужій землі? І хто їх примусив іти так далеко в Африку?

— Дамо спокій нашим загиблим товаришам, — сказав Ріхтер, спершися чолом на руку. — Що ви хотіли від мене?

Штраус трохи знітився.

— Насамперед ваше співробітництво з росіянами… Воно завдало нам чимало прикрості, особливо ота історія з російським газом… — На обличчі Штрауса проступила розгубленість, щось близьке до розчарування. — Ми хотіли застерегти вас, зробили все можливе…

— Справа російського газу вирішена остаточно! — заявив холодно Ріхтер.

— Так, так, — квапливо згодився Штраус. — Хай буде російський, німецький, китайський, — який хочете. Йдеться про принцип… тобто про сам корабель…

Відчувалося, що Штраус поступово наближається до головної мети розмови.

— Який же принцип?

— Ми не можемо погодитися з думкою, що наша промисловість буде весь час лімітуватися якимись там закордонними примхами.

До Ріхтера ще не дійшов плутаний зміст Штраусових слів, але він уже знав наперед, що цей тип напиратиме на одне: секрет доктора Браузе. Нікуди від нього не втечеш.

Штраус говорив м'яко, намагався бути іронічно-поблажливим, делікатним. Тему «флегматизованого водню» зачепив так, ніби й на думці не мав переконувати Ріхтера в неслушності його позиції, тим більше виривати у нього гемонську таємницю. Він добре знав непоступливість пана конструктора, навіть відчував деяку пошану перед його твердістю.

— Нам добре відомо, що всі документи доктора Браузе у вас, — сказав він меланхолійним голосом, в якому не відчувалося ні докору, ні погрозливості. — Можливо, доктор Браузе, який приятелював з вами, передав вам свої папери від щирого серця. Геніальний вчитель і геніальний учень могли легко знайти спільну мову. — Штраус з коректною ввічливістю посміхнувся і одразу ж заговорив далі, щоб затушувати фарисейський відтінок свого комплімента: — Секрет доктора Браузе — ваша власність. Ми визнаємо ваше право на нього і не ставимо його під сумнів.

Ріхтер звів плечима. Йому доводилося вести складну гру: не заперечуючи формально своєї причетності до паперів Браузе, він водночас хотів показати, що не володіє ніяким секретом і тому не може нікому передати його.

— Так, так, пане інженер, секрет доктора Браузе ваша власність, але ви… тобто ваш розум, ваша технічна ерудиція… належать нації, Німеччині. Ви — європеєць перш за все.

Ріхтер весело розсміявся. До чого ж примітивна аргументація!

— І все ж таки вас, панове, цікавить не моя європейська приналежність, а «флегматизований водень». Чи не так?

— Говорячи спрощено, так… Але…

— Не будемо вдаватися в дипломатичні тонкощі. Мета вашого приходу? Викладайте коротко й чітко! У мене обмежений час.