Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 70

Ріхтерові щось сяйнуло в голові. В гарячковій балаканині Штрауса він раптом упіймав заховану думку: ці люди мають намір створити свою воєнно-промислову фортецю, їм тільки бракує технічних наукових сил… Ніяких соціальних конфліктів! Он що! Десь в Африці, в пустелях, у безлюдді, в царстві білого терору, в лабетах «Білої зорі».

— Нащо ж вашому покровителеві стільки «Левіафанів»? — спитав він, не приховуючи іронії. — Чи не збирається він подорожувати на Марс?

— О, Марс!.. — скинув свою велику голову Штраус, і його рот викривився в зловтішну усмішку. — Ви майже влучили в ціль, пане конструктор. Марс — єдиний хазяїн всіх цінностей на німецькій землі, і тільки йому повинна належати наша доля. Звичайно, ви розумієте, що мене цікавить не Марс небесний, а Марс земний, так би мовити, в його ракетно-ядерній оболонці.

— Ага!.. — в горлі Ріхтера щось ніби зашерхло, він через силу спромігся на слово. — Ваш могутній шеф молиться богові війни. Розумію, розумію вас, пане Штраус.

Кілька секунд Ріхтер дивився в темну пляму Штраусового обличчя. Власне, він не бачив того обличчя, не бачив вузеньких, нахабно примружених очей, сухої, жилавої шиї. Бачив тільки бліді, як тіло молюска, губи, що ледь-ледь прикривали жовтизну зубів. Страшне слово «Марс» тільки тепер дійшло до Ріхтерової свідомості, забриніло в його вухах всією своєю гримучою вагою, знеслося перед Ріхтеровими очима в усій своїй кривавій потворності. Темний хаос зметнувся в Ріхтеровій душі, причавив її, обплутав і знесилив. За словом «Марс», за короткою пропозицією Гуго Штрауса Ріхтер раптом побачив далеке, напівзабуте дитинство, темні уривки чорного страхіття, які довгими роками жили в його серці. Наче могутнім проекційним апаратом хтось спрямував на тло його пам'яті ті далекі дні, які Ріхтерові довелося пережити десятирічним хлопчиком у палаючому Дрездені, в розбомбленому, знищеному до краю американськими «літаючими кріпостями» місті його золотих мрій: люди біжать серед ночі з клунками, в завиванні сирен, між палаючими стінами будинків, під градом осколків… Розбита коляска лежить серед бруку, і біля неї маленьке дитинча з відірваними ніжками поволі ворушить головою… Старий пожежник, втративши глузд, ллє з відра воду у пекельний вогонь, що виривається з вікон костьолу… Небо, чорне й низьке, прасує землю гуркотом моторів…

Ріхтер підняв голову. Видиво згасло, розбурхана пам'ять покірно ввібрала в себе отрутні спогади. Ріхтер ніяк не може збагнути, де він знаходиться і що хочуть від нього ці люди. Марс!.. Так, так, вони говорять про бога війни Марса, вони, здається, запропонували йому перейти на службу до великого й грізного молоха… І тоді все стане на місце: «Левіафан» одягне на себе броньовані лати, потужні ракети сховаються в його бездонному череві, небо стане чорним і низьким, і знову загуркочуть бомби, і стіни будинків впадуть на дитячі коляски, на дитячі руки, обличчя…