Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 137

— Не смій! — шипить, захлинаючись від люті, дідуган.

— Я вже посмів. — Молодий Кірхенбом вихопив з кишені якийсь папірець, тицьнув ним в очі старому. — Ось телеграфне розпорядження. Я вилучаю сьогодні всі наші спільні суми…

— Негідник!.. Негідник!..

Зі всіх крісел, канап і стільців зриваються Густавові дружки. Вони ладні кинутись на президента, вони ось-ось розшматують його, розтопчуть на цих розкішних килимах. Густав піднімає руку. Увага! Розмову закінчено…

— Ні, розмову не закінчено! — вигукує майже істеричним фальцетом старий Кірхенбом. Підбігши до дверей, він одним ривком широко відкриває їх. — Геть з мого дому! Щоб ноги твоєї тут не було!.. Геть!.. Ніякого спадкоємства!.. Жодного пфеніга!.. Забирайтеся звідси геть, або я покличу поліцію… Гей, Конрад, Стефан, Пауль!.. До мене!..

Весь дім гримить від кроків, коридорами біжать слуги, гупають по килимах, хряпають дверима. Густав зриває з стільця плащ.

— Гаразд, батьку!.. Ми ще зустрінемось…

— Геть!.. Геть!.. — шаленіє Вальтер Кірхенбом.

Похмурою стіною виструнчились біля дверей слуги.

Прохід вільний. Швидко, хапливо, нервово озираючись на всі боки, Густав і його поплічники спускаються вниз. На блідих напружених обличчях — неприхована погроза. Вони ще прийдуть в цей дім. І скажуть своє слово президентові Вальтерові Кірхенбомові, який зрадив інтереси Німеччини!

ДОУЕЛЛ РЯТУЄ ЛЮДИНУ

Неймовірний день випав сьогодні Патріку Доуеллу. Вперше за все своє життя він, стопроцентний бізнесмен і політик, людина загартованого серця, піддався сентиментальним настроям. Такого ще з ним ніколи не було. Зламавши всі свої правила й звички, Патрік літає по місту, обдзвонює всілякі контори й агентства. Він шукає Гельду Губмахер. Вперто шукає, не шкодуючи сил, часу і вміння. Шукає тому, що рівно через дві години Гельду Губмахер буде забито, знищено, викреслено зі списку живих.

Все почалося з короткого дзвінка, із звичайної службової розмови. О восьмій ранку Доуелл був уже в своєму бюро, гортав його папери, уважно вислуховував звіт агентів. День як день. Із своїми загадками, із своїми несподіванками й примхами.

Раптом брязнув телефон. Патрік здригнувся і невдоволено взяв трубку. Ранкові дзвінки мало віщують приємного.

— Алло, Доуелл слухає, — буркнув він.

Дзвонив старший слідчий Фрідель, дуже тихий і непоказний з виду чоловічок. Ось уже кілька тижнів Фрідель сидів, добре замаскувавшись, у кімнатці по вулиці Трьох капуцинів і з допомогою електронної апаратури фіксував з невеликої відстані все, що діялося й говорилося в штабі асберівського ордену. Дзвоник Фріделя трохи сплутав плани Патріка Доуелла. Він саме збирався набрати номер вілли Вальтера Кірхенбома і розпитати в нього, що там чути із здачею корабля, чи не приїхали ще повноважні експерти з Нью-Йорка?

Фрідель, ніби вгадавши настрій свого шефа, не став розпатякувати про сторонні речі і коротко доповів, що за останній день у штабі ордену ніяких особливих подій не відбулося.