Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 139

Патрік Доуелл подзвонив на завод Кірхенбома, попросив викликати до телефону Гельду Губмахер. Довелося довго чекати — на заводі ждали іноземних гостей, всі мали доволі своїх клопотів, і ніхто не хотів відриватися від діла.

— Хто просить? — поцікавився жіночий тенор.

— Скажіть… в кримінальної поліції, — збрехав навмання Доуелл.

— Ах! Вибачте!.. Одну хвилинку!..

Знову потягнувся час, напоєний тривогою й ваганням, знову в душі Доуелла згойднулася болісна роздвоєність. Він не любив піддаватися сентиментам, сфери чисто інтимного життя його мало тривожили, якщо в тих сферах він не знаходив поживи для свого прискіпливого, аналітичного розуму.

Раптом у трубці озвався голос Кремпке:

— Директор слухає. Вам потрібна Губмахер?

— Так… якщо можна…

— Гельда Губмахер захворіла… — голос директора затремтів від напруження. — Недавно пішла додому… А в якій справі?.. Може, я передам…

Доуелл злісно кинув трубку на важелі. Що там він передасть, цей товстопикий!.. Доуелл давно мав його на оці, давно відчував в особі директора вельми підозрілу людину. Бракувало тільки прямих доказів, щоб до кінця розкрити його. Жаль дівчини! Кожна втрачена хвилина може коштувати їй життя. Бреше товстопикий!.. Затіяв якусь каверзу, відіслав дівчину подалі і тепер потерпає при одному слові «поліція»… Але її треба знайти… Вона ж мусить десь бути… Мусить зникнути, доки не пізно…

Справа починала не на жарт інтригувати його. Жаль до дівчини поволі переростав у азарт мисливця. Всі коліщатка його натренованої, шерлок-холмсівської психіки прийшли в рух. Спочатку він хотів послати за нею свою людину, щоб тут, у конторі, розповісти їй правду. Потім відкинув цей варіант і став лихоманково шукати інший. Адже Гельда нікому не повірить, вона вкрай знервована, вона жахається власної тіні. Тільки він міг би врятувати її. Поїхати і врятувати.

Поїхав до неї. Зайшов у дім, постукав у підвальне приміщення. Але двері з латунною табличкою не одізвалися на його стук. За чорним дерматином зачаїлася ляклива пустка.

Він знову подався в контору. Викликав своїх найдовіреніших агентів, дав усім завдання. Шукати Гельду Губмахер; Негайно шукати! По місту, по установах, по барах…

Через півгодини знову вирушив до Гельдиного дому, злісно шарпнув до себе двері і… мало не полетів сторч головою вниз по крутих сходах, що вели у вогке, напівтемне приміщення.

Біля столу сидів хлопчик. Перед ним купкою лежали книжки. Він щось читав.

— Ти…

— Я — Віллі.

— Ти не брат Гельди Губмахер?

Хлопчик закрив книжку, встав перед високим джентльменом.

— Я її брат.

— Тоді ось що, Віллі. — Патрік Доуелл щільно закрив за собою двері. — Сідай і гарненько слухай, що я тобі скажу. Тільки не лякайся. Будь мужчиною! Ти мені допоможеш у важливій справі. Ми мусимо знайти твою сестру. Розумієш? Мусимо її знайти. Бо якщо ми її не знайдемо… — Він пильно глянув на русяву голівку. — Одним словом, одягайся! Життя Гельди в твоїх руках, Віллі.