Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 136
Юрій Бедзик
Доуелл зірвався з крісла.
— Я мушу негайно викликати своїх людей, ексцеленсіо…
Але Вальтер Кірхенбом в'яло махнув рукою.
— Не кличте своїх людей, мій друже. Скажіть тільки, як вам вдалося натрапити на це вовче лігво?
— Ексцеленсіо… нам допомогло серце закоханої дівчини.
— Ах так, я й забув, що ви — великий психолог.
— В інтересах дружнього дому і могутньої фірми…
— Спасибі, Доуелл, ви геній! Бажаю нових успіхів в сердечних справах! Обіцяю вам віддячити за цю послугу. Можете йти.
А пізнім вечором на віллі Кірхенбома відбувається останній акт родинної драми.
Легкий стукіт у двері Кірхенбомового кабінету.
— Ексцеленсіо, вас просить до себе Густав.
Зірвавшись на ноги, Вальтер Кірхенбом осатаніло кидається до дверей. Страшний, безтямний зараз президент компанії, глава славетного роду Кірхенбомів, володар незліченних багатств, що мали спокійнісінько перейти в спадок до Густава, але віднині…
Кірхенбом біжить довгими коридорами, зашпортується об килими. Він у білій сорочці, в помочах, в чорних блискучих черевиках. Як приїхав з контори, так і не роздягався. Забракло сил. Дві години просидів у заціпенінні, переколошкуючи в душі згадки минулого, проклинаючи всю свою рідню.
Не легко йому далося рішення! Вирвав його з глибини серця обкипіле гарячою люттю, зцементоване холодним розрахунком. Так, тепер він знає, що робити. Зараз ось поговорить з Густавом і скаже тому плюгавому нащадку все, що треба.
Де Густав? У кабінеті? Він ще наважується приходити в цей дім, ще дозволяє собі ходити по цих килимах, дихати цим повітрям. У нього навіть є свій кабінет! О, зараз, зараз він про все дізнається. Війна так війна!
Слуги поштиво, з переляком і побожністю розступаються перед розвихреним дідуганом, перед його вогнистими очима, що так і палахкотять на маленькому, сухому обличчі.
В кабінеті Густава накурено, гамірно, чоловік п'ять якихось невідомих типів порозсідалися на канапах і кріслах, галасливо розмовляють між собою.
— Батьку!..
Магістр ліниво підводиться з крісла, робить крок назустріч своєму татусеві.
Кірхенбом швидко підходить до магістра, підводить на нього очі.
— Що тобі треба?
— Слухай, татусю… — магістр трохи ніяковіє перед грізним батечком. — Я і мої друзі прийшли до тебе на ділову розмову. Дуже важлива справа. — Враз похопився, показав на крісло. — Може, сядеш?
— Слухаю! — кидає старий Кірхенбом, стоячи посеред кімнати, виструнчений, суворий, непохитний.
В кімнаті робиться тихо. Магістр випинає груди, робить крок назад, ніби востаннє хоче охопити поглядом старого батька, і потім з цинічною грубістю каже:
— Ти відштовхнув руку Фрайвуда. Руку, яка несла нам допомогу… Є ще час виправити цю страшну помилку… Інакше…
— Що інакше? — аж підскочив Вальтер Кірхенбом.
— … я покину цей дім. Назавжди!
Конвульсивний сміх струснув маленьким тілом Кірхенбома. Він аж зігнувся навпіл.
— Ти вже покинув цей дім.
— Ні, я це зараз зроблю! І не просто зроблю. Всі заощадження покійної матінки, які диспонуються в швейцарських банках, я вилучу з обігу твоєї компанії. Це мої гроші… Мати заповіла їх мені… Я підірву фінансову основу твоєї фірми…