Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 134

— Пробачте, ексцеленсіо. Дещо є… Але п'ять днів…

— Час вимірюється не кількістю прожитих нами днів, а зробленим, — грубо відрізав Кірхенбом, який в хвилини душевного напруження ставав особливо вимогливим до; себе і до своїх друзів. З властивою йому прозорливістю, він давно розкусив Доуелла, знав ціну його улесливим словам і навіть дещо тямив в його хитромудрих «філософських концепціях», тобто в методах його роботи, які він» Кірхенбом, одначе вважав розумними й практичними. — За ці п'ять днів, якщо ви хочете знати, в світі сталися досить значні події: американці закрили проран Гібралтарської протоки, росіяни одержали перший знімок штучного сателіта Марса — Фобуса, донька американського мільярдера Фукса вбила свого шостого чоловіка, люди АСБВ зірвали міст між столицею Африканської федерації і греблею третього каскаду. Це тільки ті події, які відомі мені, забутому богом старому Вальтерові Кірхенбомові…

— Ах, що ви кажете, ексцеленсіо! — вигукнув Доуелл і його обличчя видовжилося від неймовірного подиву: обізнаність старого мільйонера з світовими подіями, гостро його розуму, нестримність характеру здавалися просто незвичайними.

— Коротше, Доуелл, ви нічим не потішите свого старого друга? — іронічно докинув Кірхенбом.

В примружених очах детектива майнув хитруваті вогник.

— Потішити навряд, але показати правду такою, я вона є, зможу.

Доуелл неквапно, все з тією ж хитруватою недбалістю в рухах, потягнувся до кишені й обережно, ніби клітку чародійною пташкою, вийняв маленьку білу коробочку. І в ту ж мить та коробочка ожила. З неї вирвався сухий тріскучий звук, щось загуділо, вискнуло, потім знову за гуділо, і нарешті в тиші кімнати попливли рівні, гойдливі звуки музики.

— Не думайте, ексцеленсіо, що я приніс вам забавку, — сказав Доуелл, підкручуючи щось у своєму мініатюрному приймачеві. — Музика, яку ви чуєте, на жаль, дуже сумна.

Кірхенбом дивився на рухливі пальці Доуелла і з наростаючим почуттям страху усвідомлював, що зараз перед ним відкриється та зловісна правда, яку вже не можна буде ні закреслити, ні забути, ні пробачити. Він знав, що вправний Доуелл приніс йому найстрашнішу правду в його житті, правду про сина.

— Осмілюсь доповісти, ексцеленсіо, — стримано промовив Доуелл, — що нам вдалося вистежити головну штаб-квартиру АСБР у місті. Підслухувальні електронні апарати, які ми встановили в сусідньому домі, поруч з штабом, приймають і ретранслюють зараз усе, що відбувається на секретному засіданні штабу.

— А музика? — спитав розгублено Кірхенбом.

— Штаб розважається. Ви чуєте шаркання ніг? — Доуелл посилив звук, підніс коробочку до обличчя Кірхенбома. — Вони безневинно танцюють. Ну от, а тепер, здається, з розвагами покінчено. Штаб починає свою роботу. Слухайте уважно, ексцеленсіо. Слухайте і вирішуйте самі, як вам бути далі.

В динаміку почувся глухуватий чоловічий голос, який припросив дам увійти в сусідню кімнату. Потім голос змовк, і за хвилю озвався інший, різкий з істеричним надривом. Кірхенбом одразу ж пізнав голос свого сина. Ось він відкашлюється, мабуть, надпиває ковток вина, і знову говорить несхитно й твердо: