Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 110

Підійшовши до вікна, Ріхтер глянув на сріблястий кістяк корабля. Могутній, найпотужніший в світі і… легший за повітря. Буде легший! Так, так, їхніми руками, їхнім розумом стане легший… Очі оббігли величезну сніжно-білу гору, обмацали кожен виступ на ній, кожний штришок. Сперся кулаками на підвіконня.

— Чому ж це Лілієнфельд вирішив оголосити нам бій?

Уже здогадувався про щось, похмура думка спливла раптово в голові і затуманила душу. Але швидко, з якимось острахом відкинув її. «Сьогодні ж Крейський все розвідає. І тоді хай старий чорт сам вступає в боротьбу».

РЕАКТОРИ ПІД ЗАГРОЗОЮ

Ріхтер сидить на таємному засіданні у президента компанії Вальтера Кірхенбома. З ним Крейський, Кремпке і ще двоє інженерів.

На обличчі президента — вираз насмішкуватого розчарування.

— І що ж ви з'ясували, мої дорогі колеги? — говорить він до присутніх таким голосом, начебто давним-давно знає всі можливі відповіді і запитує тільки для того, щоб зайвий раз пересвідчитися в безпорадності підлеглих.

Кілька хвилин триває мовчанка. Що можна сказати президентові про ті дивні й загрозливі події, які звалилися на завод за останній тиждень? Сила шантажу й обструкції паралізує компанію… «Зюддойче люфтферайнігунг» що далі, то дужче відчуває могутній опір, який підриває підприємство і штовхає його до повного банкротства.

— Я все ж таки сподіваюся, що ви дасте мені певну інформацію, панове, — нервується Кірхенбом. — Кремпке, ваше слово.

Директор вмить пожвавішав. Що він може сказати панові президентові? Факти сумні й безвідрадні, довго спинятися на них немає потреби. Одне слово: всі фірми, всі заводи, які мали поставити електрообладнання й силові установки, розірвали контракти. Без оголошення й пояснень, просто так: розірвали, й годі. Атомні реактори не прибули на завод.

Ріхтер дивиться на обвисле лице старого президента, на його запалі, мов у мерця, безбарвні очі, і йому стає якось гірко й досадно. Раніш він молився на Кірхенбома. А зараз? Зараз Вальтер Кірхенбом, людина виняткових здібностей і витривалого, залізного характеру, видається Ріхтерові слабим, як дитина. Раніш Кірхенбом був для Ріхтера зразком самостійної, мислячої особи, яскравим взірцем сильної людини. А зараз…

Довга й беззмістовна балачка директора Кремпке, видно, втомлює президента.

— Годі! — каже він змученим голосом і, заплющивши очі, спирається лобатою головою на руку. — Я хочу знати причини лиха. Ви розумієте? Причини!

У Кремпке взялося смутком лице.

— Нам оголосили війну… всі проти нас. — Він удає з себе заклопотаного й безпорадного, хоч справді його душа аж тремтить від зловтіхи.

«Або ти, старий дурню, — думає він, — підкоришся Фрайвудові й віддаси «Левіафан» військовим, або всі твої капітали вилетять в трубу. Наш африканський друг рано чи пізно допне свого. Він — сила, розум, перспективність. І, головне, — надія всіх правовірних, всіх ділових людей світу. Підкорися йому, стань з ним поруч у двобої з чорними рабами Африки. Забудь про славу Кірхенбомів, і доля подарує тобі ще з десять років спокійного життя…»