Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 108

— О пані Гельдо! П'ять тисяч пасажирів — це не жарт.

— П'ять тисяч!

Зойк захоплення й неймовіри, і ще в тому зойку щось хвилююче, тремтливе, невиразне. Це ж він зробив, він все обміркував, прикинув, винайшов… Дурненький! Не хоче навіть розмовляти з нею. Сердиться чи боїться її?

Весь вільний час Гельда просиджує над кресленнями корабля, гортає підручники аеродинаміки, бігає до міської бібліотеки. Годі їй бути звичайною секретаркою інженера Ріхтера, годі носити на підпис білі «рожеві папірці, провадити телефонні розмови, охороняти його двері.

Вона зачарована кораблем. Вивчає його зовні і зсередини. Часом просить молодих інженерів розтлумачити їй якусь деталь, вперто доскіпчується найсуттєвішого. Вже добре орієнтується в розташуванні силових установок. Знає: в задній частині, за десятки метрів від пасажирських кают, будуть вмонтовані атомні реактори, над ними — потужні турбореактивні двигуни… І ніякої небезпеки для людей! Опромінення? Повна, стопроцентна гарантія. Двісті п'ятдесят грамів ядерного пального носитимуть корабель навколо земної кулі, шматуватимуть простір, зблизять континенти.

Подзвонив Кремпке.

— Мила дівчинко, радий чути ваш голос… — Слухаю, пане директор.

:— Наші друзі хочуть бачити вас., — Знову?

— Звичайно, мила Гельдо! — говорить солоденьким голосом директор. — Запрошують на чашку кави.

— Розумію, розумію, пане директор, — швидко перебиває його Гельда, відчуваючи, як їй стає тяжко й гірко на серці.

Увечері вона сидить з Штраусом в маленькому барі, доповідає йому про справи на заводі.

— Будьте готові до рішучих дій, — каже Штраус.

Гельда схиляє голову.

— Воля АСБР…

— Так, так, — відмахується Штраус, якому зараз не до ритуальних слів. — Штаб доручає вам важливу справу. — Він стишує голос, озирається по бару. Обличчя в нього бліде, вимучене, видко, десь гасав усю ніч, вистежував якусь здобич. Вийняв з кишені маленький ключик, дав непомітно Гельді. — Сховайте! Від квартири вашого сусіда.

Вона не розуміє, дивиться поширеними очима на блискучий згусток металу. Сусідів ключ? Ні, не може бути! Що вони хочуть?

— Сховайте, кажу вам! — підхльостує її Штраус. — Ключ надійний. Але будьте обережні. Жодного сліду після себе. Ніяких трусів, ніяких там обшуків…

— Не розумію…

— Ріхтер переховує у себе вдома папери Браузе. Доктора Браузе. Напевно, у нього є якийсь потаємний сейф. Треба з'ясувати. Обстежте все дюйм за дюймом, від передпокою до спальні. І коли знайдете…

— Ні, ні!..

— І коли знайдете, — придавив її усім своїм видом Штраус, — нічого не чіпайте. Тільки повідомте нас. Негайно!

Гельді трохи полегшало, вона знеможено сперлася на лікті, затулила обличчя руками. Боже! Що вони хочуть від неї? І ніякого рятунку, жодного просвітку…