Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 50

І от дзвонить мені рано вранці незнайомка. Ще й десятої не було. Назвалася Діаною, попросила про дещо. Я здивувався. Сума невеличка, думаю, чи є сенс братися? Справа незвична, незрозуміла. Вталапаєшся, а пізніше доводь, що ти не жаба.

Відкинув од себе спокусу, пожартував, нібито зайнятий, та й кинув трубку.

А вона знову дзвонить. Голос злий, як у прокурорської секретутки. Ти, каже, зовсім дурень чи нюх усе ж таки маєш? Ти знаєш, що я тебе будь-коли розмалюю, запакую і здам? А тоді красунь моїх по черзі називати починає. Просто в трубку.

Ну, думаю, пройда. Своя, прихоплена. Зустрілися. Побачив її — ще більше здивувався. Курочка-ліцеїсточка, ручки на колінках. Каву з морозивом мені замовила. Я аж геть розчулився весь. Сиджу, кавусю сьорбаю. Здивування не виявляю. Всяко буває. На вигляд ангел, а як до справи дійде — душогуб.

Не подобається мені ця гадюка-лапонька. Надто багато вона про мене знає. Доведеться з нею дружити і халявним морозивом давитися.

Покивав, домовився. Гаразд. Приходжу додому, дзвоню до своїх. Про всяк випадок дзвоню, а раптом вона під кимось. Раптом за її плечима бовваніє волохата лапа мафії. Тоді все просто: я переводжу стрілки на кого треба — і все. Ми не радянська армія, в нас дисципліна, кожен у своїй вотчині князь. Але ніби незасвічена вона, — відповідає ввечері Паштет, — ніби ніхто таку не пам’ятає. Давай-но я підійду, позиряю на неї.

— Тільки тихенько, не злякай, — відповідаю.

Зустрічаюся зі смаркулею, де домовилися. У мене очі на лоба: не нафарбована, в шубу замотана! Серед літа! Але — виглядає. Оригіналка.

Усмішечка, поцілуночок, до театру в обнімочку. Грамотно себе тримає. Стоїмо, про те про се язиками плещемо. Крихітка культурна, мова вишукана, базарить — як читає, без матюків обходиться і навіть без багатьох необхідних слів. Її ще вчити і вчити.

Спочатку відв’язана пацанва під ноги лізла, я аж зіпрів їх спроваджувати: роль у мене делікатна — не виїкнешся. Клеяться ці гавроші до Діанки, а я чемно і сухо прошу їх звалити. Бо дівчина зайнята і все таке. Потім Паштет прорізався, вогника попросив. Тих цикунів-шустрячків наче вітром здуло.

А далі справжній клієнт пішов: дорогий, із розумінням. Кивають, ціну хочуть… Мука! У мене ж рефлекс на гроші.

Так і просмикалися цілий вечір. Ніхто їй не припав до душі. Мені вже на основну роботу час, — пояснюю їй, — я ж без відпустки і без вихідних. Вона киває, посміхається і тихенько так шепоче:

— Стій де стоїш, мій хороший, а смикнешся — придатки повідбиваю.

Ага. Культурна, вишукана. Значок Інтерполу під спідницею і пара ручних гранат у ліфчику. І секретні препарати внутрівенно: зайві роки з личка скинути.

Чую — влип. Не відпустить вона, гадюка, доки свого коханого кролика не дочекається і не проковтне. Їй забава — мені збитки.

Отут усе й розв’язалося, нарешті. Знайшов король королеву. Корольочок шустрий виявився, цілеспрямований: правил не знає, попри лицаря — галопом до дами. Мені навіть вдавати не довелося, так він мене розізлив. Не люблю нахаб. Але бійка пшикнула й одразу закінчилася: зиркнув криво корольок — і відчепився, все-таки я вищий ніж він, та й спортивніший.