Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 75
Анатоль Франс
А коли Алонсо Моеха вже виходив з кабінету, зіщулившись, мов побита собака, начальник поліції додав:
— Головне, щоб зовні все було так, немов ми й справді кинули думати про Сивого Капітана. Хай він гадає, що перехитрив нас. А в секретному порядку віддамо наказ усім озброєним силам армії і флоту: де б вони не зустріли «Люцифера» — негайно розстріляти його. І тоді не Сивий Капітан перехитрить нас, а ми його…
Зрозуміло чому газети і наступного дня, і ще через день не переставали вміщувати хвалебні статті, а радіо не забувало час від часу нагадувати про перемогу над Ернаном Раміро.
Хитрий служака, досвідчений старий жандарм, начальник поліції робив своє діло.
Алонсо Моеха все ще сподівався. Десь у глибині душі таїлася надія, що «Люцифер» таки загинув. Хай не знайшли нічого водолази на дні озера, але він сам бачив, як вибухали глибинні бомби, як виринуло з води відірване колесо, як воно, крутячись, падало вниз… Три дні його не кидала надія. А на четвертий…
На четвертий день він, охопивши голову руками, читав секретне повідомлення морського міністерства. Морський міністр сповіщав начальника поліції про зустріч міноносця «Сан-Себастіан» з «Люцифером» у відкритому морі і про загибель «Сан-Себастіана». З усієї команди міноносця врятувалося лише вісім чоловік.
ХМАРИ ЗГУЩАЮТЬСЯ
Так, безумовно щось змінилося!
Минуло всього кілька днів з того часу, як «Люцифер» зустрівся в морі з «Сан-Себастіаном» і знищив його. Але ті дні були сповнені для Олеся новими враженнями, новими думками.
Що сталося з Сивим Капітаном? Куди поділась його м’якість, лагідність, що так чарували юнака? Ернан Раміро, який досі, зустрічаючи Олеся, завжди знаходив для нього ласкаве слово, завжди з охотою розмовляв з юнаком, — тепер немов не помічав його.
Сивий Капітан досі говорив з командою «Люцифера» стримано, впевнено, дещо владно, — тепер же він наказував: говорив коротко, уривчасто. Уже кілька раз Олесь помічав, як Сивий Капітан нервово стискував кулаки, загрожував, коли якийсь наказ виконували недосить чітко. Цього теж не бувало раніш.
Ернан Раміро тепер увесь час був або в своїй каюті, або в каюті керування, біля приладів. На другий день після бою з «Сан-Себастіаном» Олесь спробував, як і раніше, зайти в каюту керування і спитати про щось Сивого Капітана. Та щойно відкрив рота, як Раміро, не повертаючи голови, сухо мовив:
— Я не кликав тебе, Олесю. Коли буде треба — покличу. Іди.
Схиливши голову, нічого не розуміючи, Олесь повернувся до своєї каюти. Хіба не сам Ернан Раміро дозволив йому звертатися до нього коли завгодно?
Олесь розповів про свої думки Марті. Дівчина сплеснула руками:
— Алексо, але ж це те саме, про що думала і я. Мені страшно… Адже все моє життя тепер залежить від Сивого Капітана. Він обіцяв звільнити батька… І мабуть зовсім забув про це. Він жодного разу не згадав про свою обіцянку. А любий тато сидить у в’язниці, його, може, катують…
