Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 74

Моеха боявся підвести очі. А над ним гримів голос начальника поліції, який остаточно кинув іронічну манеру говорити й кричав:

— Ви що ж, думаєте, що досить скласти бучний рапорт, засліпити очі урядовій канцелярії, почепити оцю блискучу цяцьку на груди — і справа буде закінчена?! Ні, Моеха, так не працюють. Де ваш «Люцифер», який, за вашим рапортом, має лежати розтрощений на дні озера? Чи, може, ви скажете, що його так пошкодило, що від нього нічого не залишилося? Та відповідайте, чорт вас забирай! Де «Люцифер»? Куди він вистрибнув? Де були ваші очі? Знов вислизнув крізь пальці?

Моеха розгублено розвів руками. Тепер уже він не пишався, забув про орден, про всі свої сподіванки.

— Пане начальнику, — забурмотів він, — адже в рапорті все було вірно. Я не прикрасив дійсності жодним словом. Все було так, як я написав…

Раптом він згадав і схопився за ту згадку з одчаєм, як за останній козир у грі:

— А колесо, пане начальнику? Хіба це не доказ? Його відірвало вибухом!

Проте, начальник поліції тільки відмахнувся від Моеха, як від настирливої мухи:

— Заберіть собі ваше колесо і милуйтесь ним! Мені воно не потрібне! Я запитую вас, де «Люцифер»? Га? Хіба це доказ — колесо? Хіба ви не розумієте, що ви наробили вашим рапортом і всією цією бучею? Всі впевнені, що з Сивим Капітаном справу закінчено: і газети, і уряд, і сам каудільо. А раптом «Люцифер» з’явиться знов?!. Що тоді буде? Адже Сивому Капітанові, безумовно, пощастило ще раз вислизнути з ваших незграбних рук. Це ж ясно як день! Та кажіть, нарешті, як саме він вислизнув? Чи ви спали там і не помітили? Признавайтесь, Моеха. Ну!

З блискучого, прославленого всіма газетами переможця Моеха раптом перетворився на малесенького чиновника, якого розносить начальство. Та коли б справа цим тільки обмежилась! Але Алонсо Моеха досить добре розумів, що він опинився над самісінькою прірвою. Якщо «Люцифер» з’явиться знов, тоді… тоді навіть важко уявити собі, що станеться з ним.

Але ж «Люцифер» нікуди не випливав з озера. Він поринув у воду і після того не з’являвся більше на поверхні. Все чисто озеро було як на долоні. І гармати були наведені…

Всі ці докази нічого не давали. Начальник поліції лише більше лютував, слухаючи безпорадні пояснення Моеха. Нарешті він закричав:

— Досить! Досить дитячих розмов! Він не міг розчинитись у воді, щоб потім виникнути десь. Я не вірю вам, Моеха! Всякій фантастиці буває межа. Ось мій наказ: посилити догляд за озером. Не знімати гарматних батарей. Розставити нові гарматні пости по шляхах. І де б не з’явився цей клятий «Люцифер» — негайно розстріляти його. Ніяких розмов! Досить! Набалакалися! І щоб ви більше жодного слова не говорили репортерам. Хай газети думають, що все справді закінчено…

— Може… може він не з’явиться? — насмілився зауважити Моеха.

— Пусте! Куди ж він подінеться? Ні, не сподівайтесь цього, Моеха. Тепер цілком ясно: ми повинні залишити цю історію в секреті, якщо вдасться. І зразу ж таки розстріляти «Люцифера», щойно він покажеться десь. Треба, щоб гармати скрізь були напоготові. Пам’ятайте: ви першим підете під суд… Поява «Люцифера» може стати для вас фатальною.