Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 72

Потім пролунав гучний, як грім, вибух. Він долинув звідкись згори, — розкотистий і довгий. І йому немов відповіли інші, слабші, коротші. Потім стало тихо — так тихо, як буває тільки після великого шуму.

Очі в Олеся переможно блищали. Він розумів, уявляв собі все, що відбувалося зовні. «Люцифер» випустив електричну міну. Яка вона — невідомо. Але та міна потрапила в «Сан-Себастіан», прирокований фалангістський міноносець, що насмілився полювати на «Люцифера». Вона висадила в повітря «Сан-Себастіан», від неї вибухнули склади снарядів і бомб, які були на борту міноносця. Тепер фалангісти знатимуть, з ким мають справу! Сивий Капітан показав, який він могутній і непереможний!

«Люцифер» нестримно линув кудись, злегка погойдуючись на хвилях, підкорюючись волі свого господаря, владаря техніки, всемогутнього… адже так він сказав сам?.. Сивого Капітана.

Розділ тринадцятий

ОРДЕН БІЛОГО ГОЛУБА

Багатомовні, пишні похвали на адрес уповноваженого поліції Алонсо Моеха, якому пощастило знищити страшний «Люцифер» разом з його командою і Сивим Капітаном, сповнили вечірні столичні газети. Вже вони сповістили населення Столиці про остаточну і рішучу перемогу державної поліції над Ернаном Раміро.

Сам же Алонсо Моеха солодко відпочивав. Він лежав на дивані, перед ним були розкидані на підлозі газети. Біля дивана висів його френч з довгожданим і нарешті одержаним орденом Білого Голуба — золотим хрестиком з срібним птахом — чи не найвищою нагородою для державного урядовця Іберії. Детектив час від часу поглядав на хрестик і солодко мружив очі. Потім він переводив погляд на чек. Двісті тисяч пезет! А в перспективі було ще можливе призначення начальником державної поліції. Так, так, — сам каудільо говорив про це міністрові внутрішніх справ!

Хосе Френко не заважав своєму начальникові. З нього було досить власних радощів. Учора він одержав тисячу пезет, і, безумовно, треба було негайно таки запити нагороду. Сьогодні у нього страшенно боліла голова, тремтіли руки. А ввечері передбачалася також гулянка, розваги, — грошей було ще досить.

Переглянувши всі газети, намилувавшись орденом, Моеха, не поспішаючи, одягнувся і пішов до поліції. Треба було дати змогу всім побачити орден і позаздрити щастю детектива. Зокрема, хай подивиться на золотий орден начальник поліції. О, тепер уже він не наважуватиметься презирливо ставитись до Моеха. Тим більше, що до старого лиса вже напевне дійшли чутки про можливе призначення Моеха.

Одне лише дивувало детектива. Не було сьогодні жодної газети, яка не надрукувала б його портрета. Звісно, його обличчя вже досить відоме всім жителям Столиці. Чому ж він не помічає скерованих на нього поглядів? Чому не чує, йдучи вулицею, захопленого шепотіння за спиною?..

Це трохи псувало настрій. Але щойно він дійшов до поліції, як картина зразу змінилась. Поклони чиновників, козиряння поліцейських, двері, що немов самі відчинялися перед детективом, — все це доводило, що тут знають, з ким мають справу.

«Може, навіть прочули, що мене призначають начальником поліції?» — подумав Моеха.