Читать «Трикутний капелюх» онлайн - страница 2
Педро Антоніо де Аларкон
Однак його перші літературні спроби успіху не мають, і Аларкон, покинувши столицю, повертається доТранади, де зближується з літературним гуртком «Куерда гранадіна». В 1854 р. в Мадріді спалахує повстання, що передувало четвертій революції; воно було спрямоване проти хабарництва та лихварства, що панували у придворних колах. Вимоги повстанців, так звана «Мансанареська програма», були помірковані: збереження монархії, але дотримання і вдосконалення законів. Однак і такого маніфесту виявилося досить, щоб спричинити антиурядові виступи по всій країні. Свідком і учасником четвертої іспанської революції стає й Аларкон. Повернувшись до Мадріда, він пристрасно викриває на сторінках сатиричної газети «Батіг» іспанських клерикалів та уряд Ізабелли II.
Проте Аларкону не вдається зберегти вірність революційним ідеалам молодості. Нестабільність, суперечливість іспанської дійсності позначились і на світоглядній позиції автора «Трикутного капелюха». Після поразки четвертої революції до влади прийшов уряд Нарваеса, що намагався будь-якими засобами відновити колишні феодально-абсолютистські порядки. В'язниці були переповнені, найменший вияв невдоволення жорстоко придушувався. Коли у 1858 р. на чолі уряду став О'Доннель, він дістав підтримку значної частини національної буржуазії. Не більш революційний, ніж його попередник, О'Доннель, проте, виявився прибічником капіталістичного розвитку Іспанії. Опорою нового уряду став так званий «Ліберальний союз». Тимчасові успіхи кабінету О'Доннеля — пожвавлення національної промисловості, поновлення торговельних контактів з країнами Західної Європи, вдало завершена військова авантюра в Марокко, яка коштувала країні чимало мільйонів песет, — дедалі більше привертають на бік нового уряду іспанську буржуазію.
Серед його прибічників опинився й Аларкон. Коли в 1859 р. розпочалася війна в Марокко, письменник добровільно йде в армію. Пізніше він двічі представляє в парламенті партію «Ліберальний союз», бере активну участь у передвиборчій кампанії О'Доннеля. Скинення Ізабелли II та події п'ятої революції (1868–1874) не змінюють його політичної орієнтації. Все більше схиляючись у бік правих, письменник на середину 70-х років остаточно переходить до табору консерваторів. Свого часу пристрасний противник монархії Бурбонів, він у 1875 р. закликає «Ліберальний союз» підтримати утвердження на іспанському престолі короля Альфонса, що прийшов до влади після поразки республіканців. У тому ж році Аларкон стає членом Державної ради, а дещо пізніше обирається до Академії. Вступна промова обраного академіка, яка називалася «Про мораль у мистецтві», ще раз засвідчила про відмову письменника від своїх колишніх прогресивних переконань. Відверто консервативні й останні художні опуси Аларкона: соціально-тенденційні романи «Скандал» (1875), «Дитина на кулі» (1880), «Блудниця» (1882).
В історії іспанської літератури прізвище Аларкона пов'язане зі становленням національного варіанта критичного реалізму. В той час, коли в країнах Західної Європи реалістичне мистецтво вже дало цілу плеяду талановитих майстрів (Бальзак, Стендаль, Діккенс, Теккерей), в Іспанії провідна роль і далі належить романтизму, який, однак, усе більше втрачає своє значення. Імена Хосе де. Еспронседи та Маріано Хосе де Ларри вже стали надбанням національної літературної традиції. Минули й театральні тріумфи Анхеля де Сааведри, Гарсії Гутьєрреса, Хуана Еухеніо Артсенбуча. Поступово романтична тенденція набуває епігонського характеру, не втрачаючи, проте, впливу на національну літературу. Не можуть відійти від романтизму й перші автори новоутвореної школи критичного реалізму. В романтичному дусі написано юнацькі вірші Хуана Валери, близькі до поетики романтизму ранні історичні романи Переса Гальдоса («Золотий фонтан») і Бласко Ібаньєса («Граф Гарсі Фернандес»). Тим більше не зміг уникнути впливу романтичної традиції Аларкон, один з перших представників критичного реалізму в країні.