Читать «Трикутний капелюх» онлайн - страница 6

Педро Антоніо де Аларкон

Гумористична тональність переважає в оповіді «Квитанційна книжка», місцем дії якої є сучасне письменнику іспанське село.

Використовуючи надбання національної літературної традиції, Аларкон створює образ селянина Бускабеатаса. Не менш вдало і дотепно, ніж Санчо Панса — славетний персонаж з «Дон-Кіхота» Сервантеса, вершить свій суд дядько Бускабеатас, домагаючись повернення викрадених гарбузів, що коштували йому важкої праці.

Побутова достовірність та реалістичність «Квитанційної книжки» контрастують з романтичною загадковістю оповідання «Два поняття про славу», дія якого відбувається у XVII ст. Історія ченця, що в монастирській келії зрікся свого таланту живописця й цим самим поховав себе для людей, нагадує своєю суворою піднесеністю симфонію полотен Сурбарана.

Сюжет «Розмови в Альгамбрі» розгортається на фоні казкової краси старовинної резиденції маврітанських володарів Іспанії. Зачарування східною екзотикою поєднується в оповіданні зі щирим співчуттям до нащадків Сегрі та Абенсеррахе, які, втративши батьківщину, перетворилися на безправних вигнанців.

Потяг митця до поєднання гостросюжетної фабули з іронічним підтекстом розповіді демонструють такі зразки його прози, як «Тік-так…» і «Гарний улов», побудовані на анекдотичній ситуації.

Підкреслено іронічне забарвлення вирізняє й оповідання «Чому вона білява?» Читач ніби потрапляє до творчої лабораторії письменника, який залучає його до своєрідної інтелектуальної гри жартівливого співавторства.

Саме в цих, а також в інших оповіданнях формується та особлива манера Аларконового письма, що дає такі блискучі взірці індивідуального стилю, як повість «Трикутний капелюх», створена вже на засадах реалістичного мистецтва. В цьому невеликому за обсягом творі багато дотепів, жартівливого лукавства, та водночас він сповнений глибокого знання людської натури.

Опублікована в 1874 р., повість одразу ж привернула увагу читачів. Сюжет її написано на основі популярного в XVIII ст. романсу Мірошник з Аркоса» та на основі лібретто невеличкої комедійної п'єси «Корехідор та жінка мірошника» (1862). Повість відзначається також простотою фабули, відсутністю особливих стилістичних прикрас.

«Що вона показує? Яка її мета? В чім її перевага? — запитує Луїс Альфонсо, автор однієї з численних газетних рецензій, що з'явилися в мадрідській пресі одразу після видання «Трикутного капелюха». І дає відповідь: — Основне її надбання передусім у тому, що вона показує можливості іспанської прози, використовуючи нові прийоми, зберігаючи все краще з національної традиції; публіка захоплена здоровим читанням, а перед письменниками відкрилася широка й плідна дорога для творчості».

Історія гарної жінки мірошника та, нерозумного корехідора, взята Аларконом з популярного романсу, така ж проста й просякнута лукавим гумором та прихованою повчальністю, як і всі фабльо, шванки, фрашки народних жартівників і веселунів, завжди готових посміятися над витівкою кмітливого простолюдина, якому вдалося ошукати чванливого аристократа. Проте письменник не обмежується використанням фольклору; він надає» популярному романсу цілком нового звучання. В «Мірошнику з Аркоса» жінка поступається домаганням знатного корехідора, а обурений чоловік відплачує тим самим, спокусивши під час нічного побачення корехідорову дружину. Аларкон відмовляється від мотиву подвійної зради, лишаючи подружню честь героїв незаплямованою.