Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 76
Жоржі Амаду
— Лихо в тому, що ви не знаєте цих дітей. — Канонік утупив у нього суворий погляд. — Ці хлопці як дорослі. Вони живуть як дорослі, знають життя, геть усе… З ними треба вміло поводитись, іти на поступки.
— Тому ви й робили те, що вони хотіли.
— Іноді доводиться йти на те, щоб досягти добрих наслідків.
— Мирячись із крадіжками, зі злочинами цих зіпсованих дітей?
— У чому їхня вина? — Падре згадав про Жоана де Адама. — Хто піклується про них? Хто їх чомусь навчає? Хто їм допомагає? Яку ласку вони мають? — Він був збуджений, і канонік все далі відсувався, суворо дивлячись на нього. — Вони крадуть, щоб їсти, оскільки всі багатії, які кидають гроші на вітер, не пам'ятають, що є голодні діти. В чому їхня вина?
— Замовкніть! — Каноніків голос став владний. — Якщо хто-небудь почув би вас, то сказав, що це говорить комуніст. І не дивина. Спілкуючись із цією черню, ви повинні були запозичити і їхні ідеї. Ви комуніст, ворог церкви.
Падре злякано дивився на нього. Канонік устав, простягнув йому руку.
— Дай бог, щоб Всевишній проявив досить доброти й простив вам ваші вчинки й ваші слова. Ви образили бога й церкву. Ви зганьбили одежу, яку носите. Порушили закони церкви й держави. Ви діяли, як комуніст. Тому ми змушені не давати вам парафію, якої ви просили. Ідіть. — Голос його знов став м'яким, але це була м'якість, сповнена рішучості, м'якість, яка не допускає жодного заперечення. — Покайтеся у своїх гріхах, присвятіть себе вірним церкві й працюйте для них, а ці комуністичні ідеї забудьте, інакше нам доведеться вжити серйозних заходів. Ви думате, що бог схвалює те, що ви робите? Пам'ятайте, що ваш розум вельми невеликий, ви не можете проникнути в божі замисли.
Він повернувся до падре спиною. Жозе Педро ступив два кроки і промовив здавленим голосом:
— Між ними навіть є один, хто хоче стати священиком…
Канонік обернувся:
— Розмова закінчена, падре Жозе Педро. Можете йти, і хай допоможе вам бог мислити правильніше.
Падре залишився стояти на місці. Він збирався додати щось на закінчення, але так нічого й не сказав. Приголомшений, він тільки дивився на двері, у які вийшов канонік. У голові його було порожньо. З простягнутою рукою, в брудній і латаній сутані, з широко розплющеними переляканими очима і тремтячими губами, наче бажаючи щось сказати, він мав дуже кумедний вигляд. Важкі портьєри не пропускали в залу світла. Падре так і стояв у сутінках.
Комуніст… На розі вулиці бродячий оркестр, на диво добре злагоджений, заграв старовинний вальс:
Падре Жозе Педро притулився до стіни. Канонік сказав, що він не здатний збагнути замисли божі. Він нерозумний, розмовляв, як комуніст. Це слово найбільше гнітило падре. З усіх амвонів усі священики виступали проти цього слова. І ось тепер він… Канонік вельми розумний, він близький до бога завдяки своєму розумові, йому легко почути голос божий. Він же допустився помилок, утратив два роки такої впертої праці, думаючи навернути дітей на віру божу… Дітей, що збилися з правильної путі… Невже вони винуваті? «Пустіть дітей приходити до мене…» Христос… У нього ясне й молоде лице… Але й духівники кажуть, що він був революціонер. Він любив дітей… «Хто спокусить одного з малих сих, що вірять у мене, тому краще було б, якби йому повісили жорно на шию і скинули його в море…» Вдова Сантос покровителька церкви… Невже вона теж чула голос божий? Два змарнованих роки… Він ішов на поступки, так. Але як інакше знайти спільну мову з капітанами піску? Вони ж не такі, як інші діти… Їм відоме все, геть усе. Вони вже спізнали навіть заборонений плід. Вони, як дорослі, хоча й були дітьми… Не можна ставитися до них, як до хлопчаків, що йдуть до першого причастя в школі єзуїтів. У тих є мати, батько, сестри, отці сповідники, є одяг, їжа, у них є все… Але ж не йому повчати каноніка! Канонік був розумний. Він міг чути голос божий… Він стояв близько до бога… Він же, Жозе Педро, не належав до числа найблискучіших учнів… Він був одним з найгірших… Бог не хотів говорити з священиком-невігласом… Він якось чув Жоана де Адама… Але комуністи — погані люди, вони хочуть покінчити з усім… А Жоан де Адам — добра людина… Комуніст… А Христос? Ні, він не смів думати, що Христос був комуністом. Канонік повинен розуміти краще, ніж бідний падре у брудній сутані… Канонік розумний, а бог — вищий розум… Тичка хоче стати священиком. Він хоче стати священиком, так, у нього справжнє покликання. Але він грішить день у день, краде, грабує людей. Не їхня вина… Він говорить, як комуніст… Чому цей багатій роз'їжджає в автомобілі, курить сигару? Невже він говорить, як комуніст? Канонік сказав, що бог його простить…
