Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 75

Голос каноніка знову пом'якшав. Він був схожий на жіночий голос, ніжний, але позбавлений привітності — так буває, коли жінка відкидає домагання якогось чоловіка.

— До нас надійшло чимало скарг, падре Жозе Педро. Архієпископ не зважав на них, сподіваючись, що ви усвідомите свою помилку й виправитесь.

Він подивився на падре суворим поглядом. Жозе Педро похнюпив голову.

— Не так давно поскаржилась вдова Сантос. Ви допомогли зграї хлопчиків на площі образити її. Точніше, ви під'юджували дітей… Що ви скажете на своє виправдання, падре?

— Це неправда.

— Ви хочете сказати, що вдова збрехала?

Канонік так і прошив панотця гострим поглядом. Але цього разу Жозе Педро не схилив голови. Тільки повторив стиха:

— Те, що вона сказала, неправда.

— Ви знаєте, що вдова Сантос одна з покровительок общини в Баїї? Ви не знаєте про пожертви…

— Я можу розповісти вам, як було насправді…

— Не перебивайте мене… Хіба в семінарії вас не вчили бути скромним і поштивим зі своїми наставниками? Хоча ви не належали до числа найблискучіших учнів!

Падре Жозе Педро знав про це. Йому не треба було нагадувати, що він був одним з найгірших вихованців семінарії, якщо вже мова зайшла про навчання. Тому він так і боявся, що допустився помилки, що мимоволі образив бога. Канонік, звичайно, мав рацію, він куди розумніший за нього, він стоїть ближче до бога, а бог — уособлення найвищої мудрості.

Канонік зробив жест, ніби відкидаючи інцидент із вдовою, голос його знов став м'яким.

— Одначе тепер серйозніша справа. З приводу вас до архієпископства звернулися власті. Ви знаєте, що ви накоїли?

— Це справа з хлопчиком, який захворів на білу віспу, — щиро признався панотець.

— Так, хлопець, який захворів на віспу. І ви приховали це від санітарних властей.

Падре Жозе Педро вірив у доброту бога. Він думав, що бог схвально ставиться до його вчинків. Так він думав і зараз. Ця думка підбадьорила його. Він випростався і втупив очі в каноніка:

— Ви знаєте, що таке ізолятор?

Канонік не відповів.

— Звідти людина рідко повертається. Тим більше дитина… Послати туди дитину — означає вчинити вбивство.

— Це вже не наша справа, — озвався канонік безбарвним, але рішучим голосом. — Це справа органів охорони здоров'я. А наш обов'язок шанувати закони.

— Навіть тоді, коли робиться замах на закон доброти божої?

— Що ви знаєте про доброту божу? Невже у вас такий великий розум, щоб знати про замисли божі? Вами оволодів демон гордині!

Падре Жозе Педро заперечив:

— Я знаю, що я недостойний слуга господній. Але ці діти не мають нікого, хто б опікувався ними. У мене був намір…

— Добрий намір не виправдовує поганих вчинків! — відрізав канонік таким голосом, ніби оголосив присуд.

Падре Жозе Педро збентежився. Але він звернув думки до бога, і до нього вернулася певність своєї правоти.

— Хіба вчинки були поганими? Це ж діти, які ніколи не чули серйозного слова про бога. Вони плутають бога з негритянськими святими, не мають ніякого уявлення про релігію. Я хотів спробувати спасти їхні душі…

— Я вже сказав вам, що наміри були добрі, але вчинки ваші не відповідали намірам.