Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 434

Жоржі Амаду

Власне, з поєднання несподіваних і непоєднуваних, на перший погляд, речей і виник у літературі і мистецтві Латинської Америки «магічний реалізм», елементи якого виразно відчуваються вже в перших «фольклорних» романах Амаду.

У багатьох своїх творах Амаду звертається до зображення різноманітних релігійно-культових обрядів, показує, наскільки глибокою складовою частиною народної культури є певні вірування. Водночас слід наголосити, що як і в творчості А. Нарпентьєра, М. А. Астуріаса, Ж. Гімараенса Рози й інших письменників, творче становлення котрих, як і самого Амаду, припадало також на 30-і роки, релігійно-культова тематика у творах Амаду має передусім характер функціональний, стаючи ще одним із засобів створення специфічної атмосфери народного життя, дозволяє здійснювати умовні художні зсуви в реальних картинах життя, виповнює твори неповторними пахощами таємничості, дива, чаклунства, що й визначило щодо творів такого типу виникнення терміну «магічний реалізм».

Амаду наголошує, що оскільки язичницький культ не визнається офіційною владою, то саме завдяки цьому він ближчий народним масам, викликає в них більше довіри, ніж католицизм.

Визначаючи характер використання фольклору в творчості Амаду, І. Тертерян справедливо твердить: «Фольклоризм Амаду, таким чином, відрізняється від використання фольклору в звичайному реалістичному романі. Там фольклор — предмет зображення. В Амаду він конструктивне начало поетики. В його оповіді зберігаються поетичні принципи легенди: звідси, наприклад, фольклорні теми-образи в «Жубіабі» чи паралелізм сюжетних ситуацій і любовних мотивів народних пісень у «Мертвому морі». Фольклор в Амаду належить до області методу. Це шлях пізнання життя і людини, шлях проникнення у народну свідомість».

Думка, висловлена І. Тертерян стосовно творчості Амаду, на наш погляд, значною мірою визначає принцип нового використання фольклору в романі Латинської Америки в цілому. Саме одним із засобів поетики виступає фольклор і в Астуріаса, і в Карпентьєра, і, власне, в усіх кращих латиноамериканських письменників.

Причому слід наголосити на різниці між використанням фольклору романтиками і письменниками реалістами, бо, зрештою, у того ж Амаду, як уже зазначалося, чимало від романтизованого поетичного сприйняття світу, характерного для романтичної школи. Це стосується й усієї образної системи відтворення в побудові романів структури народної легенди, оживлення фольклорних образів.