Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 417

Чого ж йому бракувало, аби бути до кінця щасливим? Ревнощі його не мучили, не мучив і страх втратити куховарку. Хіба вона знайде ще десь таку платню і таку роботу? До того ж Габрієла була байдужою до пропозицій найняти для неї будинок і відкрити рахунок у крамниці, до шовкових суконь, туфель, багатства, яким за звичаєм оточують утриманок. Чому — Насіб не знав; звичайно, якась дурна причина в неї була, але він зовсім не прагнув дізнатись про неї. Кожний божеволіє по-своєму… Можливо, мав рацію Жоан Фулженсіо, коли говорив про польову квітку, яка в'яне, якщо її поставити у вазу. Але й це мало обходило Насіба, як не дратував його більше красномовний шепіт відвідувачів, коли вона з'являлась у барі, їхні усмішки, погляди; те, як вони поплескували її по спині, намагалися доторкнутися до її руки, плеча, грудей, теж не хвилювало Насіба. Адже це принаджувало відвідувачів — зайва чарка, зайвий ковток!

Суддя якось спробував витягнути троянду з її кіс, але Габрієла втекла. Насіб байдуже спостерігав цю сцену. Чого ж йому не вистачало, аби бути щасливим до кінця? Індіанка з Амазонки, ця дівчинка із закладу Марії Машадан, коли вони зустрічалися вночі, запитувала, відкриваючи в усмішці хижі зуби дикунки:

— Тобі подобається твоя Мара? Тобі добре зі мною?

Йому було добре з нею. Маленька, повненька, з широким, округлим обличчям, вона, коли сиділа на ліжкові, підібгавши ноги, скидалась на бронзову статуетку. Вони бачились не менше одного разу на тиждень, і Насіб спав з нею. Це був зв'язок без ускладнень, без загадок. Сон без випадковостей, без бурхливого захоплення, без смерті і воскресіння. Насіб бував і у інших жінок, бо в Мари було чимало клієнтів. Полковникам подобався цей зелений плід Амазонки, у дівчини залишалося мало вільних вечорів. Інколи Насіб не обминав красунь у кабаре і будинках розпусти. А якось він спав з новою утриманкою полковника Коріолано. Це була молоденька каброша, привезена з плантації. Коріолано тепер навіть не намагався дізнаватися, обдурюють його чи ні…

Так Насібові перепадало дещо то тут, то там — одне слово, він жив своїм колишнім життям. Проте постійні зв'язки він підтримував лише з маленькою індіанкою. З нею він танцював у кабаре, ходив пити пиво, їв запіканки. Якщо в неї траплялася вільна година, вона писала своїм дитячим почерком записку до Насіба, і він, замкнувши бар, ішов на побачення. Було приємно, заховавши записку в кишеню, думати про ніч у ліжку Мари.