Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 379

— Чому? Не розумію.

— Мені наставили роги. Я не можу тут залишатись.

— Ви справді хочете її покинути?

— А ви хіба не чули, що я сказав? Навіщо ж ви мене перепитуєте? Якщо я не вбив її, то ви гадаєте, що я зможу жити з нею далі? Знаєте, чому я її не вбив? Я ніколи не вмів убивати… Навіть курку… Навіть теля… Я не зміг убити навіть нікчемного черв'яка.

— Як на мене, то ви вчинили правильно, вбивати з ревнощів — це вандалізм. Лише в Ільєусі так чинять, та ще дикуни. Ви зробили правильно.

— Я виїду з Ільєуса…

Дружина Жоана Фулженсіо стала на порозі вітальні і промовила:

— Жоане, там тебе питають. Сеньйоре Насібе, дозвольте, я принесу вам кави.

Жоан Фулженсіо трохи затримався, але Насіб і не доторкнувся до кави. Він був приголомшений, він не відчував ні голоду, ні спраги, лише страждання. Жоан увійшов, пошукав книжку на полиці й сказав:

— Я за хвилину повернусь.

Коли він прийшов, Насіб сидів у тій же позі з порожнім поглядом. Жоан сів поруч і поклав йому руку на коліно:

— Як на мене, то, залишивши Ільєус, ви вчините дурість!

— Але хіба ж я можу зробити інакше? Адже мене засміють.

— Ніхто з вас не сміятиметься.

— Ви не будете, бо ви маєте щирість, а інші?..

— Скажіть, Насібе: якби вона не була вашою дружиною, а просто утриманкою, ви б не надавали подібному випадку особливого значення? Не намагались би виїхати з міста?

Насіб замислився.

— Вона була для мене усім. Тому я і одружився з нею. Пригадуєте?

— Пригадую. Я навіть попереджував вас.

— Мене?

— Згадайте. Я вам сказав: є квіти, які в'януть, коли їх зірвати і поставити у вазу.

Так, але він ніколи раніше не згадував про це і тоді не звернув уваги на попередження Жоана. Тепер він уже збагнув. Габрієла не створена для вази, для сім'ї, для чоловіка.

— А коли б вона була вашою коханкою, — наполягав Жоан, — ви б не поїхали з Ільєуса? Я не говорю про страждання, адже ми страждаємо тому, що любимо, а не тому, що одружені. Але саме тому, що ми одружені, ми вбиваємо, залишаємо місто.

— Але коли б вона була моєю утриманкою, ніхто б не сміявся з мене. Просто я побив її, і все. І вам це відомо так само, як і мені.

— Повірте, ви не маєте ніяких підстав для того, щоб залишати місто. Перед законом Габрієла завжди була тільки вашою коханкою.

— Я одружився з нею, за всіма правилами оформив шлюб у судді. Ви ж самі були при тому присутні.

Жоан Фулженсіо розгорнув книгу, яку тримав до цього в руках.

— Це цивільний кодекс. Послухайте, що сказано в статті двісті дев'ятнадцятій, параграф перший, розділ шостий, книжка перша. Родинне право, розділ про шлюб. Я вам зачитаю те, що стосується розторгнення шлюбу. Погляньте: тут пишеться, що шлюб розривається, коли виявляється суттєва помилка в особі одного із подружжя.

Насіб слухав без особливої цікавості, він на цьому мало розумівся.

— Ваш шлюб недійсний, Насібе, і може бути анульований. Варто вам забажати, і ви не лише станете вільним, а вийде так, буцімто ви ніколи і не одружувались і все це був звичайний зв'язок.

— Як це так? Поясніть, ради бога, — зацікавився араб.

— Ось послухайте, — Жоан почав читати. — «Суттєвою вважається така помилка в особі одного з подружжя, яка стосується тотожності особи, честі, порядності, причому помилка ця, ставши згодом відомою, робить подальше співжиття для ошуканого члена родини неможливим». Я пригадую, що, коли ви повідомили мені про ваше весілля, то принагідно сказали, буцімто вона не знає ані свого прізвища, ані дати народженім.