Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 379
Жоржі Амаду
— Чому? Не розумію.
— Мені наставили роги. Я не можу тут залишатись.
— Ви справді хочете її покинути?
— А ви хіба не чули, що я сказав? Навіщо ж ви мене перепитуєте? Якщо я не вбив її, то ви гадаєте, що я зможу жити з нею далі? Знаєте, чому я її не вбив? Я ніколи не вмів убивати… Навіть курку… Навіть теля… Я не зміг убити навіть нікчемного черв'яка.
— Як на мене, то ви вчинили правильно, вбивати з ревнощів — це вандалізм. Лише в Ільєусі так чинять, та ще дикуни. Ви зробили правильно.
— Я виїду з Ільєуса…
Дружина Жоана Фулженсіо стала на порозі вітальні і промовила:
— Жоане, там тебе питають. Сеньйоре Насібе, дозвольте, я принесу вам кави.
Жоан Фулженсіо трохи затримався, але Насіб і не доторкнувся до кави. Він був приголомшений, він не відчував ні голоду, ні спраги, лише страждання. Жоан увійшов, пошукав книжку на полиці й сказав:
— Я за хвилину повернусь.
Коли він прийшов, Насіб сидів у тій же позі з порожнім поглядом. Жоан сів поруч і поклав йому руку на коліно:
— Як на мене, то, залишивши Ільєус, ви вчините дурість!
— Але хіба ж я можу зробити інакше? Адже мене засміють.
— Ніхто з вас не сміятиметься.
— Ви не будете, бо ви маєте щирість, а інші?..
— Скажіть, Насібе: якби вона не була вашою дружиною, а просто утриманкою, ви б не надавали подібному випадку особливого значення? Не намагались би виїхати з міста?
Насіб замислився.
— Вона була для мене усім. Тому я і одружився з нею. Пригадуєте?
— Пригадую. Я навіть попереджував вас.
— Мене?
— Згадайте. Я вам сказав: є квіти, які в'януть, коли їх зірвати і поставити у вазу.
Так, але він ніколи раніше не згадував про це і тоді не звернув уваги на попередження Жоана. Тепер він уже збагнув. Габрієла не створена для вази, для сім'ї, для чоловіка.
— А коли б вона була вашою коханкою, — наполягав Жоан, — ви б не поїхали з Ільєуса? Я не говорю про страждання, адже ми страждаємо тому, що любимо, а не тому, що одружені. Але саме тому, що ми одружені, ми вбиваємо, залишаємо місто.
— Але коли б вона була моєю утриманкою, ніхто б не сміявся з мене. Просто я побив її, і все. І вам це відомо так само, як і мені.
— Повірте, ви не маєте ніяких підстав для того, щоб залишати місто. Перед законом Габрієла завжди була тільки вашою коханкою.
— Я одружився з нею, за всіма правилами оформив шлюб у судді. Ви ж самі були при тому присутні.
Жоан Фулженсіо розгорнув книгу, яку тримав до цього в руках.
— Це цивільний кодекс. Послухайте, що сказано в статті двісті дев'ятнадцятій, параграф перший, розділ шостий, книжка перша. Родинне право, розділ про шлюб. Я вам зачитаю те, що стосується розторгнення шлюбу. Погляньте: тут пишеться, що шлюб розривається, коли виявляється суттєва помилка в особі одного із подружжя.
Насіб слухав без особливої цікавості, він на цьому мало розумівся.
— Ваш шлюб недійсний, Насібе, і може бути анульований. Варто вам забажати, і ви не лише станете вільним, а вийде так, буцімто ви ніколи і не одружувались і все це був звичайний зв'язок.
— Як це так? Поясніть, ради бога, — зацікавився араб.
— Ось послухайте, — Жоан почав читати. — «Суттєвою вважається така помилка в особі одного з подружжя, яка стосується тотожності особи, честі, порядності, причому помилка ця, ставши згодом відомою, робить подальше співжиття для ошуканого члена родини неможливим». Я пригадую, що, коли ви повідомили мені про ваше весілля, то принагідно сказали, буцімто вона не знає ані свого прізвища, ані дати народженім.