Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 352
Жоржі Амаду
— Коли його тут немає, то ніхто не знає, де він. Мабуть, він уже дістався до лісу. На човні або верхи.
— А чи не можна все ж таки якось довідатись? Це дуже важливо.
— Не маю уяви.
— Де живе полковник Амансіо?
— Амансіо Леал?
— Так.
— Неподалік від школи. Знаєш, де це?
— Знаю. В кінці набережної. Щиро дякую.
— Я тебе трохи проведу.
— Навіщо?
— Тобі треба вибратися із цих завулків, а то ти можеш не дістатися до будинку Амансіо.
Він провів Габрієлу до майдану Сеабра. Кілька цікавих, стоячи на розі поряд з клубом «Прогрес», дивилися на будинок полковника Раміро, в якому ще не погасло світло. Поки вони йшли, одноногий не переставав розпитувати. Габрієла відповідала ухильно і скупо. Пройшовши пустельними вулицями, вона дісталася до школи і за описом власника «Бате-Фундо» відшукала будинок Амансіо — особняк із синіми воротами. Навколо стояла тиша, ніде ані вогника. В небо піднімався запізнілий місяць, освітлюючи широке морське узбережжя і кокосові пальми на шляху до Мальядо. Габрієла плеснула в долоні. Ніякого наслідку. Вона ще раз плеснула. Десь поряд загавкали собаки, здалеку їм відповіли інші. Габрієла гукнула:
— Гей, чи є хто в будинку? — Знову поплескала щосили в долоні, аж руки зсудомило. Нарешті в будинку заворушилися. Засвітилося світло:
— Хто там?
— Мир вашому дому!
З'явився голий до пояса мулат з револьвером у руках.
— Сеньйор полковник Амансіо є?
— А тобі що від нього треба? — запитав він підозріло.
— У мене до нього важлива і дуже термінова справа.
— Його немає.
— Де ж він?
— А тобі нащо знати? Що тобі від нього треба?
— Я вже сказала…
— Нічого ти не сказала… Подумаєш, важлива, термінова справа…
Що вона мала робити? Довелося ризикнути:
— У мене доручення до нього.
— Від кого?
— Від Фагундеса…
Мулат спершу ступив крок назад, потім рвучко подався вперед і пильно поглянув їй у очі:
— Правду кажеш?
— Істинну правду…
— Так от, якщо ти збрехала…
— Прошу вас, скоріше.
— Чекай тут.
Він зайшов у будинок, побув там кілька хвилин; повернувся уже одягнений і погасив світло.
— Ходімо. — Мулат засунув револьвер за пасок на штанях.
Вони пішли. Він лише раз запитав її:
— Йому вдалося втекти?
Вона кивнула. Вони прийшли на вулицю, де жив полковник Раміро, і зупинилися проти так добре знайомого для неї будинку. Неподалік від префектури стояло двоє поліцейських, вони поглянули на них і ступили кілька кроків у їхній бік. Мулат постукав у двері. З відчинених вікон чувся глухий гомін голосів. У вікні з'явилася Жеруза і поглянула на Габрієлу з таким переляком, що та навіть усміхнулася. Чомусь всі боялися її цього вечора… І найбільше негр Фагундес.
— Ви не можете погукати полковника Амансіо? Скажіть, що на нього чекає Алтаміро.
Полковник за мить з'явився на порозі:
— Щось трапилось?
Поліцейські вже підходили до дверей будинку. Алтаміро поглянув на них і нічого не відповів на запитання господаря. Один з поліцейських звернувся до Амансіо:
— Якась новина, полковнику?
— Та ні, не турбуйтесь. Залишайтеся на своїх місцях.
По тому, як поліцейські пішли, мулат сказав:
— Вона хоче поговорити з вами, сеньйоре. Від Фагундеса.