Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 345

— Що тоді? Його заарештують? — зацікавилася Габрієла.

— Заарештують? Виходячи з розмов, його голову відвезуть в Ітабуну. Навіть комісара поліції прогнали.

Комісар у супроводі солдата з'явився з боку порту, звідки стріляв негр. Озброєні люди охороняли дорогу на пагорб. Комісар хотів по ній пройти, але йому не дозволили.

— Тут не ходять.

Комісар був у формі з лейтенантськими погонами. Йому заступив шлях самовпевнений молодик з револьвером у руках.

Лейтенант запитав:

— Ви хто, сеньйоре?

— Я секретар Ітабунської префектури, Амеріко Матос, коли це вас влаштовує.

— А я комісар ільєуської поліції. Я мушу заарештувати злочинця.

Поряд з юнаком стояло п'ять жагунсо з гвинтівками.

— Заарештувати? Годі жартів! Якщо ви хочете когось заарештувати, вам немає рації видиратися на пагорб. Заарештуйте полковника Раміро і цю наволоч Амансіо Леала та Мелка Тавареса або, нарешті, хоча б Лойріньйо. Вам тут нічого робити, у вас вистачить справ у місті.

Він подав знак, жагунсо підняли гвинтівки. Молодик докинув:

— Пане комісаре, йдіть краще своєю дорогою, коли ви цінуєте власне життя.

Лейтенант хутко озирнувся. Солдат уже зник.

— Ну, ви ще мене взнаєте, — лейтенант повернувся назад:

Всі стежки, що вели на пагорб, охоронялись. А було їх три: дві з боку порту і одна з боку моря, де стояв будинок Насіба. Понад три десятки жагунсо з Ітабуни та Ільєуса обшукували пагорб, прочісували ріденькі чагарники і гаї, заходили до помешкань бідняків і перекидали там усе догори дном. Чутки ставали дедалі тривожнішими. У «Везувії» щохвилини з'являвся хто-небудь з черговою новиною. Розповідали, що поліція охороняє садибу полковника Раміро, де замкнулися сам полковник, його сини і найвідданіші друзі, в тому числі Амансіо і Мелк. Але все це виявилося вигадкою, бо Амансіо завітав до бару за кілька хвилин після розповіді, а Мелк взагалі не приїздив з плантацій. Двічі поширювалась чутка про смерть Арістотелеса. Казали, буцімто Мундіньйо попросив допомоги у полковника Алтіно Брандана і послав своє авто по Рібейріньйо. Чутки, одна безглуздіша за іншу, поширювались протягом кількох хвилин і одразу ж змінювались новими.

Поява Амансіо викликала здивування. Як завжди, своїм м'яким голосом він мовив: «Доброго вечора, сеньйори!», підійшов до стойки, попрохав коньяку і поцікавився, чи немає партнерів для покера. Партнерів не виявилося. Амансіо пройшовся поміж столиками, перемовився кількома словами з деякими відвідувачами, і всі відчули, що полковник кидає виклик тим, хто звинувачує його в замахові на Піреса. В його присутності ніхто не осмілювався завести мову про пригоду. Амансіо попрощався і, вийшовши з бару, рушив вулицею полковника Адамі до садиби Раміро.

На пагорбі обшукали вже всі нори, оглянули печери, обстежили чагарники. І не раз переслідувачі були всього за кілька кроків від негра Фагундеса.

Він вибіг на пагорб все ще з револьвером у руках. Після того, як Арістотелес вийшов із човна, Фагундес чекав слушної миті для пострілу. Коли полковник підійшов до Уньану, майже пустельного в ту годину, він нарешті наважився і прицілився йому прямо в серце. Фагундес побачив, як полковник падає,— це був він, той самий дядько, якого показав йому в порту Лойріньйо; вистріливши, Фагундес втік. Якийсь робітник кинувся його переслідувати, але одним пострілом Фагундес відбив у нього охоту від цієї сумнівної розваги. Негр сховався між деревами, розраховуючи пересидіти там до вечора, і почав жувати тютюн. Тепер він матиме гроші. Нарешті настав час збройних сутичок. Клементе вже цікавився, які ділянки продаються, — адже його не покидала думка придбати землю; а втім, вони обоє мріяли про те, щоб мати невеличку плантацію бодай на двох. Якщо збройна боротьба розгориться, то такий хлопець, як негр Фагундес, хоробрий, вправний стрілець, скоро досягне успіхів. Лойріньйо сказав, що увечері вони мають зустрітись в «Бате-Фундо» — ще до того, як там зберуться відвідувачі. В «Бате-Фундо» треба бути до восьмої вечора.