Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 344

— Вдівець? Бідолашний… Сумно, мабуть, жити самому.

— Ні, сеньйорито. Я не вдівець…

— То ви ще парубок? Вам пора одружитися, докторе Аржілеу.

— Я й не парубок, сеньйорито.

Здивована Жеруза наївно наполягала:

— А хто ж ви тоді, сеньйоре Аржілеу?

— Коханець, сеньйорито, — відповів він, схиливши голову.

Це було так раптово, що Тоніко, який був того вечора сумний і мовчазний, вибухнув реготом. Раміро суворо глянув на нього. Жеруза втупилась в тарілку, а поет продовжував їсти. Жозуе ледве стримував сміх. Врятував становище Доктор, розповівши поетові історію родини Авілів.

Під кінець обіду прийшов Амансіо Леал. І лише тоді Доктор відчув, що трапилось щось надзвичайне. Амансіо не приховував свого здивування, побачивши його тут, і очікувально замовк. Бастоси теж мовчали. Нарешті Раміро запитав:

— Ну, які наслідки операції?

— Схоже, що буде врятовано. В усякому разі, так кажуть.

— Кого буде врятовано? — поцікавився Доктор.

— А ви нічого не знаєте?

— Ми прийшли до вас прямо від Елвесіо.

— Стріляли в полковника Арістотелеса.

— В Ітабуні?

— Тут, в Ільєусі.

— Чого?

— А хто його знає…

— Хто стріляв?

— Невідомо. Здається, якийсь жагунсо. Він утік.

Доктор, який не читав у той день газети і нічого не знав, висловив співчуття:

— Сумна історія… Адже він був вашим другом, полковнику, чи не так?

Раміро похнюпився. Обід закінчився сумно, після того як поет продекламував Жерузі кілька поезій. Мовчанка була такою важкою, що Жозуе і Доктор вирішили попрощатися. Добре пообідавши, поет хотів посидіти ще, попиваючи коньяк, але друзі умовили його. Коли вони вийшли, Аржілеу поскаржився:

— Для чого така поспішність? Вишукане товариство, чудовий коньяк…

— Бастоси хотіли залишитися в родинному колі.

— А що трапилося, чорт забирай?

Це їм стало відомо лише в барі. Доктор поспішив до лікарні, а відомий поет обурювався:

— Якого дідька вони надіслали вбивцю саме сьогодні, коли мене запросили на обід? Вони що, не могли вибрати іншого дня?

— Справа не чекала, — пояснив йому Жоан Фулженсіо.

Відвідувачі приходили і залишали бар. Хтось розповів, що пагорб Уньан взято в кільце, інший докинув про обшуки, які почалися в навколишньому районі, а також про велике полювання на негра, котрого мусять взяти живим або мертвим. Люди, які приїхали з Ітабуни, і жагунсо, котрі висадились з вантажних машин, переконували всіх, що не повернуться без голови бандита і покажуть її всьому місту. Приходили також і ті, кому вдалося побувати в лікарні. Арістотелес спить, а доктор Лопес сказав, що рано ще робити будь-які прогнози. Куля пронизала легеню.

Насіб також ходив до підніжжя пагорба подивитися, як оточують місцевість. Він розповів новину Габрієлі і доні Армінді, які ще не знали причини переполоху.

— Хотіли вбити префекта Ітабуни, полковника Арістотелеса, але тільки поранили. Він зараз перебуває у лікарні, майже на грані смерті. Кажуть, діяли люди полковника Раміро Бастоса, або Амансіо, або Мелка, а втім, це однаково. Жагунсо заховався десь на пагорбі. Але йому не втекти — за ним полює понад тридцять чоловіків. І коли його впіймають…