Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 340

Арістотелес розсміявся, немовби почув щось дуже дотепне.

— Ви можете подарувати мені ще кілька хвилин? Я вам дещо розповім. Не пошкодуєте.

Полковник покликав чиновника і звелів подати ще кави:

— Цей сеньйор Вітор, федеральний депутат, страшенно велике цабе. Уряд накинув його нам, полковник Бастос погодився, ну а що я міг зробити? У мене не було кандидата, за якого я міг би голосувати, коли б навіть захотів. Після смерті сеньйора Казузи опозиція в Ільєусі та Ітабуні припинила своє існування. Так ось, цей сеньйор Мело після обрання заїхав якось ненадовго до нас і, побачивши Ітабуну, закрутив носом, все тут було йому не до смаку. Він запитав, що я, чорт забирай, тут роблю, коли місто не має зелені, коли бракує і того, і того, ще й іншого. Я відповів, що я не садівник, я префект. Йому це не сподобалось. Він не захотів оглянути дороги, водогін — одне слово, нічого. Йому бракувало часу. Я намагався просити асигнувань на різні заходи. Послав йому десятки листів. Ви гадаєте, що цей пан хоч палець об палець ударив? Ви, може, думаєте, що він відповів на мої листи? Коли б не так! Як милість господню, він надіслав мені в кінці року вітальну листівку. Подейкують, він знову балотується. Але в Ітабуні він не одержить жодного голосу.

Мундіньйо хотів щось сказати, проте Арістотелес розсміявся і запропонував:

— Полковник Раміро по-своєму людина порядна. Це він понад двадцять років тому зробив мене помічником комісара. Він усім розповідає, що лише йому я завдячую своїм сьогоднішнім становищем. Але хочете знати правду? Він упорався з Бадаро лише тому, що я пішов за ним. Поширюються чутки, нібито я покинув Бадаро саме тоді, як вони програли. Це брехня. Я пішов від них, коли вони були при владі. Вони програли, це правда, але тільки тому, що вже не могли і не вміли управляти. Для них політика була одним із засобів розширення своїх маєтків. І на ті часи полковник Раміро був для них тим, ким сьогодні для Бастосів є ви.

— Ви хочете сказати…

— Зачекайте, я незабаром закінчу. Полковник Раміро дав згоду на відокремлення Ітабуни. Якби він не згодився або намагався гальмувати це питання, уряд також почав би тикати палки в мої колеса. Тому я і підтримував його. Але він гадає, що я робив це з почуття обов'язку перед ним. Коли ви почали втручатися в деякі ільєуські справи, я став придивлятись до вас. Вчора, коли ви прибули до Ітабуни, я сказав собі: «Ну, тепер до нього пригорнеться різна наволоч. Подивимось, що він робитиме, як поведеться, мабуть, це найкраща перевірка». — Арістотелес доброзичливо розсміявся. — Сеньйоре Мундіньйо Фалкан, якщо вам потрібні мої голоси, — вони ваші… Я не вимагаю ніякої компенсації взаміну, це не політична оборудка. У мене є лише одна умова: потурбуйтесь також про Ітабуну, адже і вона входить до зони какао. Не забудьте про цей занедбаний край.

Мундіньйо був настільки здивований, що ледве міг промовити:

— Та разом з вами, полковнику, ми гори звернемо.

— Але поки що мовчіть про те, що почули від мене. Десь напередодні виборів я потурбуюсь, аби оголосити своє рішення.