Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 337

— В Ітабуні навіть дурень не буде за нас голосувати.

— Чому?

— Ви коли-небудь чули про уряд Бразілії, що мав би підтримку в населення? Так ось, уявіть собі, він існує: це уряд полковника Арістотелеса в Ітабуні. Він тримає в своїх руках усіх — від полковників до жебраків.

Мундіньйо переконався у правдивості цих слів, хоча його дуже гостинно зустріли в Ітабуні. Мундіньйо приїхав своїм новим чорним авто, що викликало сенсацію. Вікна будинків уздовж вулиць, якими він проїжджав, заповнювались цікавими. Ітабунські клієнти частували Мундіньйо сніданками і обідами, возили його на прогулянки, в кабаре, в клуб «Грапіуна», навіть водили по церквах. Але про політику вони не говорили. Коли Мундіньйо висував свою програму, вони в один голос повторювали:

— Якби я не був зв'язаний обіцянкою, даною Арістотелесу, я голосував би за вас, сеньйоре.

Але, на нещастя, всі вони були зв'язані з Арістотелесом. На другий день перебування Мундіньйо в Ітабуні його відвідав полковник Арістотелес. Він не застав Мундіньйо в готелі і залишив люб'язне запрошення зайти до префектури на чашку кави. Мундіньйо вирішив прийняти запрошення.

Полковник Арістотелес Пірес виявився величезним, схожим на метиса, чоловіком, з обличчям, подзьобаним віспою, яке час від часу освітлювалось щирою посмішкою. Він вважався фазендейро середньої руки — збирав лише півтори тисячі арроб какао, але вплив його в Ітабуні, поза всяким сумнівом, був значним. Полковник був створений для того, щоб керувати; здавалося, він народився з хистом до політики. Жодного разу з того часу, як його було призначено помічником комісара, ніхто, навіть великі фазендейро муніципалітету, не наважувався сперечатись з ним за владу.

Арістотелес розпочав свою діяльність як прихильник родини Бадаро, але зумів раніше, ніж інші, помітити, що зоря старого господаря починає заходити після його поразки в боротьбі за ліси Секейро-Гранде. Він відійшов від Бадаро, коли ще було зручно залишити їх. І все ж вони намагалися вбити його, він був на волосинку від смерті. Але куля влучила в жагунсо, що супроводжував його. В знак подяки за перехід на їхній бік Бастоси настановили його помічником комісара тодішнього Табокаса, селища поблизу його власних плантацій. А незабаром злидарське селище почало перетворюватись у місто.

Минуло кілька років, і він розпочав боротьбу за відхід Табокаса від Ільєуса і за перетворення його в муніципалітет Ітабуни. Всі мешканці Табокаса об'єдналися під цим прапором. Полковник Раміро Бастос страшенно розсердився. Між ним і Арістотелесом мало не дійшло до розриву будь-яких відносин. Хто він такий, цей Пірес, кричав Раміро, щоб забирати в Ільєуса таку величезну територію? Арістотелес, будучи, як ніколи, покірним і відданим, намагався умовити Раміро. Тодішній губернатор, прийнявши Піреса в Баїйї, сказав, що затвердить декрет про відокремлення Табокаса, якщо Арістотелес дістане згоду Раміро. Це виявилося нелегкою справою, довелося провадити тривалі переговори, але Арістотелес таки домігся свого. «Що ви втрачаєте?» — запитував він Раміро. Утворення нового муніципалітету все одно неминуче. Бастос міг відтягнути його, але стати на заваді не мав сили. Чому Раміро, замість того, щоб очолити цей рух, іде проти? Він, Арістотелес, чи на посаді помічника комісара, чи на посаді префекта, виявить Раміро всебічну підтримку. А мова ж іде про те, щоб йому очолити не один муніципалітет, а два, тільки і всього. Раміро, зрештою, дав себе умовити і навіть приїхав на свято в честь заснування нової префектури. Арістотелес дотримався своєї обіцянки: він продовжував підтримувати Раміро, хоча і притамовував у душі гіркоту принижень, які довелося терпіти від полковника. До того ж Раміро і далі поводився з ним так, немов Арістотелес все ще був молодим помічником комісара.