Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 16

Жоржі Амаду

Жінки безсоромно роздивлялися його хлоп'ячу постать. Вони вважали Кота гарним і були не від того, щоб приголубити його. Але була саме та година, коли вони чекали клієнтів з грошима. І вони мусили думати про квартплату і про завтрашній сніданок. Тому вони обмежувалися лише смішками й жартами. Ніхто з них не сумнівався, що з хлопця вийде звичайнісінький альфонс, який відбиратиме в жінок гроші, битиме їх і приноситиме їм кохання. Багатьом з них хотілося стати першою жінкою цього молодого гультяя. Але була десята година, час, коли з'являються чоловіки з грошима. Даремно снував Кіт з одного кінця вулиці на другий. Ось тут-то він і побачив Далву, закутану в хутряне манто, дарма що стояв літній вечір. Далва пройшла мимо, не помітивши його. Це була жінка років тридцяти п'яти з міцною постаттю. Котові вона відразу сподобалася. Він простежив, як вона ввійшла в дім, і став чекати на розі. За кілька хвилин вона з'явилась у вікні. Кіт почав гуляти перед вікнами, але вона не звертала на нього уваги. З'явився якийсь літній чоловік, відгукнувся на її запрошення і ввійшов. Потім старий квапливо вийшов, але жінка більше у вікні не показувалася.

Вечір за вечором Кіт вертався на цей ріг. Тепер усі гроші, які він добував, ішли на то, щоб виглядати елегантним. Він став справжнім світським левом. У нього виробилася своєрідна хода, манера носити капелюх і вив'язувати краватку. Кіт мріяв про Далву, як голодний про їжу, як той, хто довго не спав, мріє про сон. Він не звертав уваги на інших жінок, коли після півночі, вже заробивши на завтрашні видатки, вони хотіли юначої любові малого шахрая. Якось він познайомився з однією дівчиною, щоб дізнатися про життя Далви. І з'ясував, що вона має коханця, музиканта, який грає на флейті в кав'ярні. Він забирає в неї зароблені гроші і потім влаштовує у своїй квартирі дикі оргії, запрошуючи на них усіх продажних дівчат кварталу.

Кіт приходив щовечора, але Далва ні разу не глянула на нього. Це ще більше розпалювало його кохання. Він стовбичив там у болісній надії аж до півночі, коли з'являвся флейтист і, поцілувавши її, входив через погано освітлені двері. Тоді Кіт повертався до себе на склад. У голові його роїлися різні химерні думки: що аби одного чудового дня флейтист не прийшов… аби він помер… Флейтист здавався йому кволим, нікчемним проти такого чотирнадцятилітнього здорованя, як він, Кіт. І Кіт стискав ножа, якого носив під блузою.

Якось флейтист не прийшов. Тієї ночі Далва блукала вулицями, мов несповна розуму, вернулася додому пізно і не впустила жодного чоловіка. Вона ніяк не відходила від свого постійного місця при вікні, хоча вже давно була північ. Потроху вулиця спустіла, залишився тільки Кіт на розі й Далва біля вікна. Кіт відчував, що це його ніч, і був радий. Далва не знала, що його робити. Кіт почав ходити з одного кінця вулиці на другий, поки нарешті Далва помітила його й подала знак. Він одразу ж підійшов, усміхаючись.

— Це ти стовбичиш на розі щовечора, гультяю?