Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 127
Жоржі Амаду
— Страйк — це свято бідних. А всі бідні —товариші, наші товариші.
— Ти молодець, — сказав студент.
— Ось побачиш, як ми розправимось із зрадниками. Він пояснив Алберто:
— Я піду з однією групою до найбільшого депо. Жоан Здоровило піде з другою. Задирака — з третьою. Жоден штрейкбрехер не ввійде. Ось побачиш…
— Я там буду, спостерігатиму, — сказав студент. — Отже, о четвертій ранку.
Домовилися.
Студент зробив прощальний жест:
— До побачення, товариші…
«Товариші… Гарне слово», — подумав Педро Куля. Тієї ночі ніхто не спав у складі. Хлопці готували найрізноманітнішу зброю.
На світанку зірки щезли з неба. Але Педро Кулі здавалося, наче він усе одно бачить зірку, що летить по небу, зірку Дори, яка сповнює його радістю. Товаришка… Вона була б гарною товаришкою теж. Слово грало у нього на вустах, найкраще слово, яке чув. Він попрохав Гульвісу написати про Дору самбу, яку негр міг співати вночі на морі.
Озброєні ножами, кортиками, кийками капітани піску попрямували як на свято. «Страйк — свято бідних», — повторює подумки Педро Куля.
Біля підніжжя гори вони розділяються на три групи. Жоан Здоровило очолює одну, Задирака — другу, з найбільшою іде сам Педро Куля. Це перше справжнє свято, яке відзначають хлопці. Але це водночас і свято чоловіків. Більше того, це свято бідних, таких бідних, як і вони самі.
Ранок холодний. На розі депо Педро Куля розподіляє хлопців. До нього підходить Алберто. Педро обертається до нього, всміхаючись.
— Вони вже йдуть, товаришу, — каже студент.
— Почекай, подивишся.
Тепер усміхається студент. Видно, що він захоплюється хлопцями. Він проситиме організацію, щоб працювати з ними. Такі зроблять багато.
Штрейкбрехери йдуть зімкнутою групою. Їх очолює американець з похмурим обличчям. Вони простують до входу. З тіні, невідомо звідки, ніби дияволи з пекла, з'являються обірвані хлопці із зброєю в руках. Кинджали, ножі, кийки. Оточили вхід, і штрейкбрехери зупиняються. Тоді дияволи кидаються на них, і все сплутується в один клубок. Штрейкбрехери падають під ударами хлопців, їх лупцюють кийками, деякі вже тікають.
Педро Куля збиває з ніг американця і з допомогою товариша добряче молотить його. Штрейкбрехери думають, що то чорти, які втекли з пекла.
Гучний, розкотистий регіт капітанів піску лунає рано-вранці.
Страйк не було придушено.
Жоан Здоровило і Задирака теж перемогли. Студент сміється разом з капітанами піску. У складі він каже хлопцям:
— Ви найбільші молодці, яких я коли-небудь бачив…
— Товариші, товариші, — каже Жоан де Адам.
Це промовляв і вітер, що обвівав склад, це казав і голос у серці Педро Кулі. Було це ніби мелодія пісні, яку співав негр:
— Товариші!
Після закінчення страйку студент і далі приходить на склад. Він веде довгі розмови з Педро Кулею, формуючи з банди капітанів піску штурмову бригаду.
Одного вечора Педро йде вулицею Чілі у насунутому на лоба береті, йде, насвистуючи й пританцьовуючи. Якийсь голос вигукує:
— Куля!
Він обертається. Перед ним елегантно одягнений Кіт. Перлина у краватці, обручка на мізинці, синій костюм, фетровий капелюх, заламаний хвацько, як у волоцюги.
