Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 125

Наближаються якісь люди, Педро з недовірою підводиться. Але він пізнає величезну постать вантажника Жоана де Адама. Поруч з ним гарно вдягнений юнак з розкуйовдженим волоссям. Педро Куля скидає берет і каже Жоану де Адаму:

— Тебе сьогодні дуже вітали, еге ж?

Жоан де Адам сміється. Він звертається до ватажка капітанів піску:

— Капітане Педро, я хочу познайомити з тобою товариша Алберто.

Юнак простягає Педро руку. Ватажок капітанів піску витирає свою долоню об дірявий піджак, потім вітається зі студентом. Жоан де Адам пояснює:

— Він студент університету, але він наш товариш. Педро Куля дивиться з недовірою. Студент усміхається:

— Я вже багато чув про тебе і твою групу. Ти відважний хлопець…

— Наші хлопці — молодці, — відповідає йому Педро Куля.

— Капітане, — каже Жоан де Адам, — ми хочемо поговорити з тобою. У нас є до тебе справа. Серйозна справа. Ось товариш Алберто…

— Зайдемо до нас, — запрошує Педро Куля.

Заходячи, вони розбудили Жоана Здоровила. Негр дивиться на студента з підозрою, думаючи, що він з поліції, поволі підіймає руку з кинджалом.

— Це друг Жоана де Адама, — зупиняє його Педро. — Ідемо з нами, Здоровило.

Вони йдуть учотирьох і всідаються в кутку. Дехто з капітанів піску прокидається і витріщає очі на прибулих. Студент роздивляється підлітків, що сплять тут. Він здригається, ніби його пройняв холодний вітер.

— Який жах!

Педро Куля каже Жоану де Адаму:

— Чудова річ — страйк! Ніколи не бачив чогось прекраснішого. Це як свято…

— Страйк — свято бідних… — погоджується студент. Голос у Алберто мирний і добрий.

Педро Куля слухає його захоплено, ніби це голос негра, який співає пісню моря.

— Знаєш, мій батько загинув під час страйку. Спитай у Жоана де Адама, якщо не віриш…

— Це була прекрасна смерть, — каже студент. — Він був борцем за справу свого класу. А це часом був не Блондин?

Студент знав ім'я його батька… Його батько був борцем… Усі його знають. У нього була прекрасна смерть, він загинув під час страйку, а страйк — це свято бідних. Він чує голос студента:

— Ти вважаєш страйк чудовим, Педро?

— Товаришу, це такий молодець, — каже Жоан де Адам. — Ти ще не знаєш ні капітанів піску, ні капітана Педро… Це товариш…

Товариш… Товариш… Педро Куля вважає це слово найпрекраснішим у світі. Студент вимовляє його, як Дора казала слово «брат».

— Так ось, товаришу Педро, ми маємо потребу в тобі і твоїй групі.

— Яку це? — питає Жоан Здоровило з цікавістю.

Педро Куля рекомендує його: