Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 106
Жоржі Амаду
— Ти вся пашиш, у тебе гарячка.
У лазареті завжди були присмерки. Схоже було на склеп. Важкі портьєри не пропускали світла. Коли прийшов лікар, то тільки сумно похитав головою.
Але світло прийшло сюди разом з ними. «Який Педро худий», — жахнулася Дора, побачивши його. Ватажка супроводжували Жоан Здоровило, Кіт і Професор. Професор пригрозив медсестрі ножем. Дівчинка з вітрянкою, що лежала на сусідньому ліжкові, тремтіла під ковдрою. Дора ледве трималася на ногах. Сестра прошепотіла:
— Вона дуже хвора…
Дора відповіла:
— Я йду, Педро.
Вони вибралися надвір. Кангасейро тримав за нашийник великого собаку. Він приніс йому шматок м'яса. Кіт відчинив браму. На вулиці він промовив:
— Виявилося, що це надзвичайно легко…
Професор попередив:
— Ану, швидше тікаймо, поки не зняли галасу.
Вони почали спускатися по схилу. Дора не відчувала гарячки, вона йшла поряд з Педро, він тримав її за руку.
Кангасейро з кинджалом замикав групу, на його похмурому обличчі грала усмішка.
Капітани піску дивились на свою матір Дору, на сестру Дору, на Дору-наречену. Професор бачив Дору, свою кохану. Капітани піску дивились у цілковитій тиші. Свята мати Дона Анінья молилась, щоб прогнати гарячку, яка спалювала Дору. Бузковою паличкою наказувала гарячці йти геть. Дора всміхалась очима, що виблискували від гарячки. Здавалося, в її очах великий мир баїянської ночі.
Мовчки дивилися капітани піску на свою матір, сестру і наречену. Ледве пізнавали її, так змучила її хвороба. Куди зникла її веселість, і чому вона не бігала навперейми з молодшими братиками і не шукала на вулицях пригод зі старшими братами, з чорними, білими й мулатами? Де поділась радість з її очей? Лише великий мир, великий довічний мир. Чому стискає Педро Куля її руку так міцно?
Не було спокою в серцях капітанів піску. Вони стискаються від жаху втратити Дору. Але великий мир ночі був у її очах. В очах, які так м'яко заплющувались, коли свята мати Дона Анінья проганяла гарячку, що спалювала дівчинку.
Спокій ночі огортає старий склад.
Собака на піщаному березі виє на місяць. Безногий виходить зі складу, проводжаючи Дону Анінью. Вона запевняє, що гарячка у Дори швидко мине, Тичка прямує до падре Жозе Педро. Він вірить у падре, той може дати ліки.
У складі капітани піску сидять мовчки. Дора просить, щоб вони лягали спати. Вони полягали, але мало хто заснув. Вони думають про хворобу, що зжирає Дору. Дівчина поцілувала Зе Фуїнью, наказала йому спати. Малюк не зовсім розуміє, що з сестрою. Знає, що вона хвора, але ні на мить не замислюється над тим, що вона може покинути його. Проте капітани піску побоюються, що саме так може статися. Тоді вони знову лишаться без матері, без сестри, без нареченої.
Поруч з Дорою Жоан Здоровило і Педро Куля. Негр усміхається, але Дора знає, що сміятися йому не хочеться. Усмішкою він хоче підбадьорити її. Це сумна усмішка. Педро Куля тримає його за руку. Трохи далі, заглиблений у свої думи, сидить Професор, охопивши голову руками.
