Читать «Ляльковий дім» онлайн - страница 61

Нора. Як ви смієте випитувати мене, Кроґстаде, ви, підлеглий мого чоловіка? Але якщо ви вже запитали, то знайте: так, фру Лінне матиме посаду. І посприяла цьому я, пане Кроґстад. Так і знайте.

Кроґстад. Отже, я не помилився у своїх розрахунках.

Нора (ходить по кімнаті). Я гадаю, що нам усе-таки можна мати якийсь вплив. Те, що хтось народився жінкою, зовсім не означає… І людині в становищі підлеглого, пане Кроґстад, чіпати того, хто… гм…

Кроґстад. Хто має вплив?

Нора. Саме так.

Кроґстад (міняючи тон). Фру Гельмер, може, ви були б такі ласкаві й застосували свій вплив на мою користь?

Нора. Як це? Що ви маєте на думці?

Кроґстад. Може, ви були б такі ласкаві й потурбувалися, щоб я зберіг у банку своє скромне місце?

Нора. Що ви кажете? Хто ж його буде відбирати у вас?

Кроґстад. О, вам нема чого прикидатися переді мною, що ви нічого не розумієте. Я добре знаю, що вашій товаришці буде неприємно наражатися на зустріч зі мною, і знаю також, кому маю завдячувати, що мене виженуть.

Нора. Але я запевняю вас…

Кроґстад. Так, так, так, одне слово, ще не пізно, і я раджу вам використати свій вплив, щоб запобігти цьому.

Нора. Але ж, пане Кроґстад, я не маю ніякого впливу.

Кроґстад. Не маєте? Мені здається, ви щойно самі казали…

Нора. Звичайно, ви не так мене зрозуміли. Я! Як ви могли подумати, що я маю вплив на свого чоловіка?

Кроґстад. О, я знаю вашого чоловіка ще зі студентських років. І думаю, що пан директор банку не стійкіший за інших одружених чоловіків.

Нора. Якщо ви говоритимете зневажливо про мого чоловіка, я покажу вам на двері.

Кроґстад. Ви дуже відважні, фру Гельмер.

Hора. Я вже вас не боюся. Після Нового року я швидко від цього звільнюся.

Кроґстад (трохи стриманіше). Послухайте, фру Гельмер. Як буде треба, я боротимуся за своє скромне місце в банку не на життя, а на смерть.

Нора. Справді схоже на те.

Кроґстад. Не тільки через платню, вона найменше важить. Але є ще й інше… Ну, та що там, кажу, як є! Річ, бачите, ось у чому. Ви, як усі, звичайно, добре знаєте, що колись давно я нерозважно зробив те, чого не можна було робити.

Нора. Здається, я чула щось таке.

Кроґстад. До суду не дійшло, та однаково всі шляхи для мене відтоді закрилися. Отож я й узявся до тих справ, про які ви знаєте. За щось же треба було вхопитися. І насмілюся сказати, що я був не з найгірших. Але тепер мені треба виплутатися з усього цього. У мене підростають сини, і задля них я мушу відновити, наскільки можна, своє колишнє становище в суспільстві. Посада в банку була для мене ніби перший східець. А тепер ваш чоловік хоче мене зіпхнути з цього східця, щоб я знову впав у яму.

Нора. Але ж, боже мій, я не маю ніякої змоги допомогти вам, пане Кроґстад.

Кроґстад. Тому, що не хочете, але в мене є спосіб примусити вас.

Нора. Не думаєте ж ви сказати моєму чоловікові, що я винна вам гроші?

Кроґстад. Гм, а якби й сказав?

Hора. То ви повелися б ганебно. (Ковтає сльози.) Щоб про мою таємницю, якою я так тішилася, так пишалася, він довідався у такий негарний, брутальний спосіб… Довідався від вас. Ви хочете, щоб у мене були жахливі неприємності…