Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 56

— Я начальник контррозвідки партизанського загси ну, яким керує потрібний вам Морський. Можете довірити мені все те, що хочете сказати йому особисто.

Жінка зовсім розхвилювалася.

— Робіть зі мною, що хочете, але я нічого вам не скажу. Відкриюсь лише тому, чиє фото надруковано ось тут, — і вона показала газету з фотографією Морського,

Розмова не давала бажаних наслідків. Жінка вперто наполягала на зустрічі з Морським, і Олевський через свого вістового доповів командирові про дивну поведінку прибулої.

Згодом в будиночок, розташований неподалік бази загону, зайшли Морський і Григор’єв. Привіталися з Олевським.

— Ця красуня хотіла зі мною зустрітися? — запитав Морський, трохи мружачись.

Від слова «красуня» незнайомка здригнулась і пронизала командира поглядом блакитних, гарних очей. Потім зиркнула на фото в газеті, що вийняла з кишені, підступилася до Морського й побачила характерну прикмету — довгастий шрам на правій щоці й підборідді.

— Ось він, мій рятівник! — ледь чутно прошепотіла жінка. Її худі плечі затремтіли.

— Чого ви плачете? — запитав Морський.

— Від радості, що вирвалась з неволі, добралася сюди і, нарешті, зможу відвернути від вас смертельну небезпеку. Але це велика таємниця, і довірити її можу тільки вам.

— Заспокойтесь, будь ласка, і розповідайте при всіх. Це — мої найближчі помічники і жодних таємниць від них я не маю.

Жінка перестала плакати, витерла сльози, уважно глянула на присутніх.

— Я не «Красуня» і не Дикань. Моє справжнє прізвище Нечипорук Ганна, — вона зітхнула й тремтячими пальцями заходилась витягувати нитку з вилоги своєї сукні. Відпорола закладку, дістала відтіля невеличку пластмасову трубочку, обережно вийняла з неї іншу, мініатюрну, й поклала на стіл.

— Тут отрута, — продовжувала Ганна. — За наказом фашистського полковника я повинна була отруїти вас…

Вона довго ридала, мабуть, подумки, картаючи себе за ту хвилинну слабість, якій піддалася, сказавши ворогові «так», хоча могла сказати «ні». Сказати, і гордо вмерти.

— Я знаю, що вчинила підло, давши згоду на такий страшний злочин, — Ганна затисла пальцями горло. — Та повірте, я погодилась на такий крок, щоб скористатись єдиним шансом і вирватись з фашистських пазурів, вийти на волю. Лише так я могла врятувати життя і собі, і вам. Адже поліція безпеки доручила б убивство комусь іншому… Тепер робіть зі мною, що хочете, але благаю, хай моє щире зізнання залишиться в таємниці, інакше обірветься життя мого чоловіка… — І жінка знову гірко заплакала.

Приголомшені несподіваним ходом розмови, розвідники якийсь час не могли обрати потрібної лінії поведінки.

— Ну, що ж, — порушуючи мовчання, звернувся до Ганни Морський. — Мені залишається подякувати вам за щирість і запевнити, що ми збережемо в таємниці ваш вчинок. Зробимо все, щоб врятувати життя вам і вашому чоловікові. А тепер розкажіть, будь ласка, докладніше про себе та про все, що зв’язане з завдань ням поліції безпеки.

Жінка витерла заплакані очі й почала розповідь…