Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 25

Спливав час, а кореспондент мовчав.

В ту пізню вересневу ніч розвідники групи Морського, розкидані вітром по гірському лісі після десантування, ще тільки збиралися в умовленому місці. Вранці до них підійшов майор Радянської Армії в супроводі людей, озброєних автоматами.

— Пароль? — запитав він.

— «Славутич», — відповів високий на зріст, стрункий чоловік з орлиним носом і глибоким шрамом на правій щоці.

Прикмети старшого й пароль були відомі майорові з радіограми Українського штабу партизанського руху. Проте уточнив:

— Хто командир групи?

— Я, — мовив той же десантник. — А ви хто такі?

— Командир партизанського загону майор Величко. Це мої люди, — вказав на партизанів і зажадав од Морч ського: — Пред’явіть документи!

Той неквапливо розстебнув комбінезон, кітель, потім фінкою відпоров підшивку, дістав клаптик білого шовку й подав його майорові.

«Посвідчення

Пред’явник цього підполковник Морський Михайло Петрович є начальником чекістсько-диверсійної групи. Прохання до всіх командирів партизанських з’єднань і загонів та частин Червоної Армії надавати тов. Морському всіляку допомогу у виконанні покладених на нього завдань».

— З щасливим прибуттям, дорогі співвітчизники! — посміхнувся Величко.

Лише після цього очікувані гості в супроводі бійців рушили на базу керованого Величком партизанського загону.

…Генерал приїхав на роботу раніше, ніж звичайно. Запитав про групу Морського й посмутнів: звісток ще не було. Підійшов до стіни, розсунув білу штору, яка закривала карту, відшукав район висадки, задумався: «Чому мовчить Морський? У нього ж дві рації!»

Генерал відчинив вікно, увімкнув приймача. Кабінет сповнила музика з опери Берджиха Сметани «Продана наречена». Потім передавали для дітей казки Пушкіна.

Годинник відлічував хвилини. Місто вже прокинулось і гомоніло за вікном, коли з’явився полковник Сидоров і доповів:

— Радіограма від «кореспондента 1043»!..

Генерал узяв простягнутий аркуш паперу, прочитав уголос текст:

— «Приземлились в районі Святого Мартіна. Починаємо виконувати завдання…»

Знову наблизився до карти й очі сяйнули радістю.

ПІДСТУПНИЙ ПЛАН

Штандартенфюрер Пайчер, як завжди, вранці ознайомлювався з таємними повідомленнями, що надходили до його відомства. Аркуші шифровок з грифом «Цілком таємно» були невтішні. Сповіщалось про нову партію вантажів, доставлених радянськими літаками на аеродром повстанців у Словаччині неподалік Банської Бистриці. «Божевілля! — хитнув головою шеф управління. — Там відкрито орудують партизани, приземляються десантно-диверсійні групи. Бунт набирає загрозливих масштабів, погіршується стратегічна обстановка в Центральній Європі, усе йде шкереберть, а місцеві власті на чолі з поліцією безпеки і СД не вживають заходів».

Погляд штандартенфюрера зупинився на матеріалі розширеного засідання, на якому Карол Шмідке й підполковник Ференчик доповідали у повстанському центрі результати поїздки в СРСР. Пайчер розумів: з боку Радянського Союзу допомога словакам буде, й вони, сподіваючись на це, відстоюватимуть захоплену територію. Але хвиля піднесення, яку викликало в населення повідомлення делегації Словацької національної ради, ще більше дратувало керівника одного із шпигунських центрів рейху.