Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 23

Незнайомий наче відчув, що ним зацікавились — розплющив очі, випростався… Був ще зовсім молодий. Між чорними густими бровами пролягла вперта зморшка. Здавалось, ця людина вирішує нелегку задачу або напружено обмірковує ризикований крок.

День згас, і салон сповнила вечірня темінь. Давалася взнаки нестача повітря — дихалось важко, у скронях вистукував пульс, дзвеніло у вухах.

Відчинилися дверцята пілотської кабіни. Звідти вийшов стрілець, сів за кулемет. Літак наближався до лінії фронту. Невдовзі розтанули кучугури хмар, внизу замиготіли спалахи вибухів.

Припавши до ілюмінатора, Морський намагався уявити, як там, внизу, точиться бій і радянські солдати метр за метром відвойовують у ворога рідну землю…

Раптом в салоні стало так ясно, наче літак, подолавши рубіж ночі, влетів у день. Машина потрапила в промені фашистських прожекторів. Дужче заревли мотори, «дуглас» шарпнуло, затрусило, і він немов покотився по нерівному косогору. Неподалік за бортами спалахнули вибухи снарядів, повітряні хвилі вдарили у фюзеляж. Зенітники, мабуть, добре бачили ціль, та пілот невпинно маневрував, боровся за життя літака і людей. Нарешті, «дуглас» вирвався з небезпечної зони.

Знову відчинились дверцята кабіни. В салон увійшов другий пілот. Він зупинився біля пасажира з татуїровкою на правиці.

— Через п’ять хвилин ваші координати, — сказав льотчик і поклав на плече руку.

Десантник підвівся. Дістав з кишені комбінезона сигарету, запальничку, прикурив. Приємно запахло тютюновим димом. «Дуглас» спокійно плив над фільварками, селами, сповитими нічною темрявою. В салоні жаринкою спалахнула сигнальна червона лампочка. Той, хто готувався до стрибка, загасив сигарету, поправив кріплення парашута і став прощатися. Робив усе мовчки, ніби попутники, яким він тис руку, були глухі. Лише пілотові підморгнув, а потім, звертаючись до всіх, якось тепло всміхнувся і сказав високим голосом:

— Може, я тут щось забув, то збережіть до наступної зустрічі.

Жарт розвеселив десантників, обличчя людей пожвавішали.

Пілот відкрив люк. До літака вдерся вітер, гучніше загули мотори.

— Бажаю вам удачі! — гукнув парашутист, уже не озираючись.

Якусь мить він завмер над прірвою. Присутні не зводили очей з десантника. Морський, згадавши синього якоря на руці, раптом вигукнув:

— Полундра, давай! Ні пуху, ні пера!..

Останніх слів той, напевне, не почув. Пірнув у морок і тільки парашутний шнурок одиноко загойдався на тросі. За мить глухо гупнув люк. Людям враз стало тоскно. В серці кожного озвалась тривога. Що чекає сміливця, котрий першим пірнув у безодню нічного неба?.. Незабаром настане і їхня черга — той крок у невідоме, та кожен думає про того, зовсім незнайомого, але близького, що пішов один на бій з ворогом…