Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 15

До самого ранку різні, часом навіть фантастичні припущення роїлись у голові бранця. Потім, як і вчора, звідкись долинули звуки похідного маршу, вулицею прогуркотіла автомашина. Згодом надворі посвітлішало, і передмістя ожило. В темну камеру стало проникати сонячне проміння. Зайчиком воно весело ковзнуло по стіні. Однак та золота краплина поволі меншала, доки, нарешті, не зникла зовсім.

Коли відчинилися двері й до камери увійшов конвоїр, матрос уже не чекав виклику.

— Aufstehen! — скомандував солдат і наказав мерщій підніматися сходами.

— Як спалося? — привітно запитав Олександра обер-лейтенант, коли в’язень переступив поріг кімнати.

На столику вже стояв сніданок на двох — яєшня і кава.

— Сідай, — запросив господар. — Спершу перекусимо, а тоді приступимо до роботи.

Після кількахвилинного вагання — їсти чи, може, зачекати, що буде далі, — Криворученко, нарешті, сів, узяв виделку і мовчки почав снідати.

— В дитинстві я жив у Судетах, — мовив Шлезінгер. — Там так уподобав яєшню, що й досі не приїлась. Справді, хороший сніданок!

Олександр мимоволі посміхнувся. Дивно виходить: за одним столом — колишній комсомольський секретар І фашистський офіцер. Обстановка, начебто, цілком мирна. Насправді ж кожне вголос сказане слово, навіть кожний жест мають особливе значення, бо сповнені непримиренної боротьби, з якої, врешті-решт, лише хтось один вийде переможцем.

Шлезінгер помітив зміну на суворому обличчі (матроса, і, коли той витер серветкою губи, запитав:

— Що ти відмовчуєшся? Зневагу до мене облиш. Сьогодні, а не пізніше, ми повинні домовитись: приймаєш мою пропозицію вернутися на Батьківщину чи ні?

— А кому ж хочеться гнити за тюремними гратами чи в концтаборі?

— Бачу, ти вже навчився цінувати життя, — полегшено зітхнув обер-лейтенант. — Гадаю, про це не шкодуватимеш. Мені теж хочеться жити спокійно, не озираючись. Та що поробиш? Війна! — Він пильно глянув у вічі співрозмовникові і зморшок на чолі наче побільшало.

Олександр задоволено посміхнувся. Це новина — фашистам захотілось спокою. А може, відчули: припікає?!

Видно, офіцер пожалкував, що дозволив собі захопитися й повестись з полоненим не так, як належить німцеві. Він тут же підвівся, строго запитав:

— То як, Криворученко, даєш згоду?

— Вчора ви згадували про Україну… З цього я зробив висновок, що вона визволена. Скажіть, якщо не секрет, як я туди потраплю?

— Гаразд, приховувати не стану. Більшовики досягли певних успіхів на фронті. Війська фюрера тимчасово залишили значну частину території України. Я кажу «тимчасово», бо німецьке командування планує новий наступ. Тебе ж перекинемо літаком в район Волинських лісів. Там найсприятливіші умови для десантування. Звідти дістанешся до Харкова. Матимеш справжні документи. Влаштуєшся на той же завод, де працював до війни. Нас дуже цікавить його продукція. А згодом з тобою встановить зв’язок наш представник. Надалі виконуватимеш його завдання.