Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 557

Олексій щоразу тепер за обідом і за вечерею (іншим часом його вдома й не бачили) підморгував: «Дівочиться наша…» Він теж ходив веселий: добився дозволу сільського сходу, ламав флігель на князівській садибі і возив дерево та цеглу до себе на подвір’я.

На початку січня, коли Червона Армія взяла Київ, через село Володимирське пройшла військова частина, і Олексій на мітингу перший кричав за Ради. Але незабаром справа обернулася інакше.

В селі з’явився товариш Яків. Він реквізував добрий будинок у попа, виселивши його з попадею в невеличку лазню. Скликав мітинг і поставив питання так: «Релігія — опіум для народу. Хто проти закриття церкви, той — проти Радянської влади…» — і тут же, нікому не давши слова, проголосував і церкву запечатав. Після цього почав відшаровувати батраків, безкінних незаможників і незаможниць — а їх було чоловік сорок на селі — від решти селян. З цих сорока організував комітет бідноти. Збираючи їх у попівському будинку, говорив з напористою злістю:

— Російський мужик є темний звір. Прожив він тисячу років у гною — нічого у нього, крім тупої злості й жадібності, за душею нема й бути не може. Мужикові ми не віримо і ніколи йому не повіримо. Ми щадимо його, поки він наш попутник, але скоро щадити перестанемо. Ви — сільський пролетаріат — повинні міцно взяти владу, повинні допомогти нам надламати крила у мужика.

Яків налякав усе село, навіть і членів комітету. На селі відоме кожне сказане слово, і пішов шепіт по дворах:

«Нащо він так говорить? Які ж ми звірі, здається, росіяни, у себе на батьківщині живемо, — і от нам вірити не можна… Та як же це так — гамузом усім крила ламати? Ламай Альошці Красильникову, — він бандит… Ламай Кондратенкову, Ничипорову, — відомі кровопивці, правильно… А мені за мою солону сорочку ламати крила? Е, ні, тут щось не те, помилка…» А інші говорили: «Матінко моя, он вона яка Радянська влада!..»

Коли Яків виходив з двору в якій-небудь своїй недобрій справі, невмитий, давно небритий, в подертій солдатській шинелі і в картузі з відірваним козирком, але, між іншим, в добрих чоботях та, кажуть, і під шинелиною одягнений добре, — з усіх вікон стежили за ним, — селяни хитали головами у великому збентеженні, ждали: що воно буде далі?

В березні, коли тільки-но почали вивозити гній у поле, Яків скликав загальні збори і, знову погрожуючи обвинуваченням у контрреволюції, зажадав поголовного перепису всіх коней, реквізиції кінських лишків і негайного створення в князівській садибі комунального господарства… Зірвав вивезення гною і весняну оранку, невмитий чорт!