Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 556

— За десять-п’ятнадцять років ми будемо освіченою країною. Скарби світової культури ми зробимо здобутком народних мас, — говорив він з фанатичною усмішкою, скубучи борідку. — Треба проробити гігантську роботу по ліквідації неписьменності. Ця ганьба має бути змита, — це справа честі кожної інтелігентної людини… Все молоде покоління повинно бути охоплене вихованням від ясел і дитячих садків до університету… Ніхто й ніщо не перешкодить нам, більшовикам, здійснити на ділі те, про що могли тільки мріяти найкращі представники нашої інтелігенції…

Нарком освіти обіцяв Каті десять тисяч зошитів, підручники, літературу, олівці і грифельні дошки. Вона виходила від нього мармуровими сходами, як уві сні. Але потім почались утруднення і неув’язки. Чим ближче Катя присувалась до зошитів і підручників, тим далі в нереальність відсувались вони, і тим двозначнішими, іронічнішими або похмурішими робились люди, від яких залежало видати їй по ордеру зошити'й підручники. В готелі, в нетопленому номері, де на ліжку не було навіть матраца і під стелею, як перед смертю, ледве жевріла електрична лампочка, Катя, охоплена розпачем, сиділа в шубці на хиткому диванчику.

Одного разу до неї в номер — не постукавши — увійшов рослий чоловік у кудлатій шапці, в підперезаній куртці і — прямо до справи — спитав басовито:

— Ви й досі тут? Я вашу справу знаю. Покажіть, які там у вас довідочки…

Стоячи під червонуватою лампочкою, він переглядав документи. Катя довірливо дивилась на його насмішкувате, сильне, гарне обличчя.

— Сволочі, — сказав він, — саботажники, падлюки… Завтра раненько приходьте до мене в міський комітет, влаштуємо, щось придумаємо… Ну, будьте здорові.

Через цього чоловіка Катя одержала зі складів шпалери, олівці і цілком — реквізовану у одного естета цукрозаводчика — бібліотеку, наполовину французькою мовою. Найбільш стомлюючою, мабуть, була подорож назад з цими скарбами в товарному вагоні, куди на кожній зупинці вривалися бородаті, страшноокі чоловіки з мішками і збудоражені жінки, роздуті, як корови, від усякого їстівного добра, прихованого у них під кацавейками і під спідницями.

Виявилось, що у Каті є сяка-така сила. Не таке вже вона безпомічне кошеня, — з тендітною спинкою і гарненькими оченятами, — що муркоче на чужих постелях.

Сила у неї знайшлася того вечора, коли Олексій невдало оголосив її своєю нареченою. Катя заглянула тоді у приготовлений їй добробут сільської крамарки і поточилась назад, так само, як спиниться і з огидою здригнеться людина, побачивши на шляху своєму викопану могилу. Могилою здалися їй налиті горілкою, жадібні очі Олексія — хазяїна, чоловіка! В Каті все збурилось, збунтувалось, і було це для неї самої несподівано й радісно, як відчуття сили після довгої хвороби. Так само несподівано вона вирішила втекти в Москву, — коли потепліє. У неї знайшлася й хитрість, щоб усе це приховати. Олексій і Мотрона тільки помічали, що вона повеселішала: працює і наспівує.