Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 547

Вона схилилась головою до плеча Онисі. Горпина подумала і теж прихилилась з другого боку до Онисі. І так вони довго ще сиділи на жердині, спиною до зірок.

Кутеповську артилерію коригували новенькі біплани, — покружлявши над розривами, скинувши червоним кілька бомб, вони, як яструби, планірували в степ до обрію, до батарей, що почали на світанку сильний обстріл Маничу.

Щоб настрахати противника, з дивізії прилетіла єдина машина, яка піднімалася в повітря, — старий тихохідний ньюпор, що відслужив службу в імперіалістичній війні і був кустарно відремонтований у Царицині.

На нього страшно було дивитись, коли він, всупереч всім природним законам аеродинаміки, дерев’яний, з залатаними крилами, з тріщанням, і от-от завмираючи, проносився над головами. Зате літав на ньому відомий усьому Південному фронту і прекрасно відомий білим льотчикам Валька Чердаков — маленький, як мавпа, весь покалічений, кривий, кривоплечий, склеєний. Його питали: «Валька, правду кажуть, що в шістнадцятому році ти збив німецького аса, на другий день злітав у Німеччину і скинув йому на могилу троянди?» Він відповідав писклявим голосом: «Ну, а що?» Відомий прийом його був: коли витрачена кулеметна стрічка, — кинутися зверху на противника і вдарити його шасі. «Валька, та як же ти сам не розбиваєшся?» — «Ну, а що, і угроблююсь, нічого особливого…»

Коли побачили його машину, що летіла низько над степом, усі повеселіли, хоч веселого було мало. Бризантні снаряди рвалися по обох берегах Маничу, притискаючи червоноармійців в окопи. Проти одної нашої гримотіло без перепочинку з їх боку принаймні шість батарей. Цепи противника швидкими перебіжками, азартно й нестримно наближались.

Валька Чердаков підлетів, похитав крилами, приземлився недалеко, виліз з літака і, кульгаючи, ходив коло нього. До нього підбігли червоноармійці. Все обличчя його булр залляте машинним маслом.

— Чого, ну, чого не бачили? — сердито сказав він, витягаючи з фюзеляжа чемоданчик з інструментами й запасними частинами. — Відганяйте від мене літаки противника, — я буду працювати.

Справді, білі його помітили, і три їх літаки почали кружляти над цим місцем, — досить високо, бо червоноармійці стріляли по них. Бомба за бомбою падали і рвали землю. Валька, не звертаючи уваги, лагодив маслопровід. Одна бомба розірвалася так близько, що літак його хитнуло і по крилах застукотіли грудки землі. Тоді він подивився на небо і насварився пальцем. Закінчивши ремонт, крикнув червоноармійцям:

— Давай сюди, берись, крути пропелер. — Вліз у машину, вмостився. — Товариші, як ви крутите, це ж не баб’ячий хвіст, ану, не бійся упріти.

Мотор зачахкав, запукав оглушливо, заревів, червоноармійці відскочили, машина, похитуючись, підстрибуючи, покотилася в степ так далеко, — здавалося, ніколи їй не відірватися, — і піднялася. Валька набрав висоту і почав перекидати машину, щоб добре збовтати в баку нікудишню суміш бензину із спиртом. Зробивши широку мертву петлю, з розгону полетів на противника. Але три біплани швидко стали втікати, не приймаючи бою.