Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 480

— Слухайте, матрос, цифрами мене не залякаєте. За вашими цифрами — порожнеча, мізерні спроби залатати гнилими нитками цю саму Росію, що рветься на клапті. Прихований націоналізм. Три мільйони солдатів у Червоній Армії! Залякав! Мобілізуйте тридцять. Однаково справжня, священна революція пройде повз ваші мільйони мужичків-власників, декорованих червоною зіркою… Наша армія, — він стукнув кулачком, — це людство, наші вогнеприпаси — це священний гнів народів, які більше не бажають терпіти ніяких держав, ні капіталізму, ні диктатури пролетаріату… Сонце, земля і людина! І - у величезне вогнище всі твори від Арістотеля до Маркса! Армія! П’ятсот тисяч коней! Ваша фантазія не підноситься вище фельдфебельських вусів. Дарую їх вам. Ми озброїмо півтора мільярда чоловік. Якщо у нас будуть тільки зуби й нігті і каміння під ногами, — ми поб’ємо ваші армії, в купу руїн перетворимо цивілізацію, все, все, за що ви судорожно чіпляєтесь, матрос…

«Еге, дідок легенький», — подумав Чугай, стежачи, як Махно, що спочатку весь був напружився від уваги, опускав плечі і рум’янець згасав на його запалих щоках: він переставав розуміти, учитель відривався від здорового глузду.

Тоді Чугай сказав:

— Друге запитання вам, Леон Чорний…

— Ану…

— Я так вас зрозумів, що загальна мобілізація у вас не підготовлена. Але всякій справі потрібний запал: бомбі — капсуль, вогнищу — сірник. На який запал ви розраховуєте? Де ці ваші кадри? Батько Махно? (У Леона Чорного забігали зіниці, — він шукав пастки). Армія у нього бойова, правильно, але процент анархістів невеликий. Це не ваша армія.

Він скоса глянув на Махна, — чи не лізе його рука в кишеню за шпалером, але він сидів спокійно. Леон Чорний став презирливо усміхатись:

— Наша розмова звелась до того, що мені доводиться вас учити азбуки, матрос.

— Дуже бажано.

— Розбійницький світ — ось наш запал, ось наші кадри!.. Розбій — найпочесніший вираз народного життя… Це треба знати! Розбійник — непримиренний ворог усякої державності, включаючи і ваш соціалізм, голубе… В розбої — доказ життєвості народів… Розбійник — непримиренний і невгамовний, він руйнує задля руйнування, — ось істинна народно-суспільна стихія. Протріть очі.

Махно під час цього пристрасного вибуху ідей підійшов навшпиньках до дверей, відхилив їх, заглядаючи в коридор, і знову вернувся до стола. Рощин тепер з цікавістю придивлявся до фантастичного дідка, — чи не дурить він?

— Я бачу — ви вже кліпаєте, матрос, ви вражені, ваші чесноти обурені! — кричав Леон Чорний. — То знайте ж: ми поламали наші пера, ми вихлюпнули чорнило з наших чорнильниць, — нехай ллється кров! Час настав! Слово перетворюється в діло. І хто в цей час не розуміє глибокої необхідності розбою як стихійного руху, хто не співчуває йому, той відкинений у табір ворогів революції…

Махно, мружачись, почав кусати нігті. Рощин подумав: «Ні, дідок знає, що говорить». Чугай, навалившись на стіл, поставив на нього лікоть і підняв палець, щоб Леону Чорному було на чому зосередитись.

— Третє запитання. Добре, ці кадри ви мобілізували. Діло своє вони зробили. Розкидали все… Заваруха ця повинна ж коли-небудь скінчитися? Повинна. Розбійники, по-нашому — бандити, люди розбещені, працювати вони не можуть… Працювати він не буде, — навіщо? — що легко лежить, те і взяв. Значить, як же тоді? Знову на них повинен хтось працювати? Ні? Грабувати, розоряти — більше нічого. Значить, залишається вам — загнати бандитів у яри і там ухекати? Так, чи що? Дайте мені відповідь на це запитання…