Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 479

— Руйнування! — зашипів на нього без голосу, перехопленого спиртом, Леон Чорний, і віхті його сивої борідки наїжились, як у барбоса. — Руйнування всього злочинного суспільства! Нещадне руйнування, до рівної землі, щоб не залишилось каменя на камені… Щоб з проклятого насіння знову не відродилися держава, влада, капітал, міста, заводи…

— Хто ж у вас жити буде на голому місці?

— Народ!

— Народ! — крикнув Махно, витягаючись до Чугая. — Вільний народ!

— То чого ж з крику починати, — промовив Чугай, — тоді вже треба кінчати стрільбою. — Він узяв пляшку й налив усім. (Леон Чорний рвучко відставив свою чарку, вона розлилась). — Взяти та й розвалити, це діло нехитре. А от, як ви далі будете жити?

Леон Чорний, випереджаючи відповідь Нестора Івановича:

— Наше діло: страшне, повне і нещадне руйнування. На це піде вся енергія, весь запал нашого покоління. Ви в полоні, матрос, в полоні у безкрилого, полохливого мислення. Як жити народові, коли зруйнована держава? Хе-хе, як йому жити?

Махно йому — зараз же:

— Тут ми розійшлися, товаришу Чорний. Дрібних підприємств я не руйную, артілей я не руйную, селянського господарства не руйную».

— Значить, ви такий самий боягуз, як цей більшовик.

— Та ні ж бо; полохливості йому не закинеш, — сказав Чугай і прихильно підморгнув Нестору Івановичу (засмоктане обличчя у того було червоне, як від жару). — Крові своєї Нестір Іванович не жалів, це відомо… Отак за ніщо ми його вам не віддамо… За нього будемо битися.

— Битися? Починайте. Спробуєте, — несподівано спокійно мовив Леон Чорний, і віхті бороди на його щоках прилягли. Неуважно й жадібно він узявся до паштету. Чугай скоса глянув на Рощина, — той байдуже курив, піднявши очі до стелі. Нестір Іванович вишкірив великі жовті зуби беззвучним сміхом. «Так, зрозуміло, змовились», — подумав Чугай. Стілець під ним заскрипів. Крім того, що треба було виконати наказ главковерха — схилити Махна на спільні дії, — в першу чергу проти Катеринослава, — Чугай мав усі підстави побоюватись тяжких організаційних висновків, якщо він не переможе в суперечці цього анархіста, що згриз, напевне, не одну сотню товстелезних книжок. Не подобався йому і мовчазний денікінець, теж — по морді видно — з інтелігентів. Що він з батькового штабу, Чугай, звичайно, не вірив.

Він тісніше насунув шапочку на потилицю.

— Я вам поставлю запитання.

Леон Чорний з напханим ротом:

— Будь ласка.

— Торариш Ленін сказав: через півроку в Червоній Армії буде три мільйони чоловік. Можете ви, Леон Чорний, мобілізувати за такий строк три мільйони анархістів?

— Певний.

— Апарат у вас є для цього, так треба розуміти?

— Ось мій апарат, — Леон Чорний показав виделкою на Махна.

— Дуже добре. Спинимось на цій особі. Ви, значить, постачаєте Нестору Івановичу зброю і вогнеприпаси на три мільйони бійців, звичайно ж — амуніцію, продовольство, фураж. Коней лише для такої армії потрібно буде півмільйона голів. Це все є у вас, треба вважати?

Леон Чорний відсунув від себе спорожнілу бляшанку. Лоб його взявся дрібними зморшками: