Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 473

— Мені скажеш. У мене балакають. — Льовка легко підвівся і, як кіт лапою, ударив Вадима Петровича в обличчя. Удар припав незручно — по скроні. Рощин упав непритомний.

Вороги Радянської республіки вважали, що вона приречена за якийсь найкоротший строк упасти під ударами. Але вона всю загостреність розуму, науки, всі духовні й матеріальні сили народу організувала для того, щоб самій перейти в наступ. Воєнний план більшовиків полягав у тому, щоб, підпорядковуючи все завданням оборони, ні на одну годину не послаблювати проведення глибоких соціальних змін, безстрашно впроваджувати в життя ті принципи, здійснення яких лежало за межами сьогоднішнього дня. Потім: створити тримільйонну Червону Армію; захиститися обороною на півночі; вести наступ на Сибір і Південний Урал і основне напруження наступальних операцій розвинути проти красновського козацтва на Дону і проти Денікіна на Північному Кавказі.

Російська Радянська республіка, стиснута з усіх боків білими арміями, створила фронт завдовжки більш як п’ятнадцять тисяч кілометрів; до нього ще за останній час виник складний і плутаний фронт України.

З особливою силою на багатій Україні розгорялася громадянська війна. Населення її на той час було глибоко розшароване недавньою окупацією, гетьманською владою і мстивою реставрацією поміщиків. Робітничий і шахтарський Донбас, малоземельне селянство й батрацтво хилились до Радянської влади; багате селянство і буржуазія, боячись ревкомів, комнезамів, виконкомів, комісарів і хлібної розверстки, тягнули до самостійної Директорії і глави її — батька Петлюри. Його ж підтримувала і та частина інтелігенції, у якої вся величезна тема радянської революції вкладалася у відповідь: «Геть, прокляті москалі!», — а стара романтика широчезних, як Чорне море, штанів, оселедців, козацьких жупанів і кривих шабель заступала сумні історичні довідки про криваві жертви українського народу, який три століття боровся за свою незалежність.

Петлюра скинув гетьмана, сів з Директорією в Києві, оголосив самостійну республіку і почав безнадійну боротьбу з пролетарською революцією. У нього було кілька дивізій з гетьманських січовиків, які перейшли на його бік, і з стійких, дисциплінованих галичан, які повірили, що здійснюється стара мрія про з’єднання їх з вільною Україною, та з усякого наброду відчайдушних людей, які годувалися воєнним грабежем. Але він не був достатньо розумний або хитрий, щоб запропонувати українському селянству, розшарованому й розбурханому, щось реальне, крім пишномовних універсалів. Резервів у нього не було.

В грудні на Полтавщині, в городку Суджі, організувався підпільний Радянський уряд України. Голова царицинської Військради послав у Суджу командарма Десятої Ворошилова з тим, щоб він увійшов де уряду. В Суджі була організована реввійськрада.

На той час регулярна українська Червона Армія, що задовго до цих подій формувалася під Курськом, переважно з українських селян, які втекли від суду і страти, чисельністю на дві дивізії, почала наступ на захід в напрямі Києва і на південь — на Харків і Катеринослав. Оскільки сил двох дивізій було явно недостатньо, розрахунок був на підтримку партизанських загонів. З них найсильнішим вважали загін батька Махна.