Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 475

Звелівши заарештувати й відвести до Льовки невідомого чоловіка в офіцерській шинелі, який говорив, що він з Катеринослава, Махно незабаром і сам з’явився в культпросвіт, пройшовши з велосипедом у камеру, де допитували. Льовка Задов, незручно ударивши Рощина, сидів за столом, поклавши кулак на кулак і на них підборіддя. Махно оглянув чоловіка, що валявся на підлозі, поставив велосипед:

— Ти що з ним зробив?

— Ну, погладив, — відповів Льовка.

— Дурень… Убив?

— Та я ж не хірург, звідки я знаю…

— Допитував? (Льовка здвигнув плечем). Він — з Катеринослава? Що він говорить? Денікінський розвідник?

Махно дивився на Льовку так пильно й нестерпно, що у того очі млосно підкотились під повіки.

— У нього повинні бути відомості… Де вони? З смертю граєшся…

— Так я ж не встиг, тільки почав, Несторе Івановичу… Чорт його душу знає, — до чого сволоч квола…

Рощин у цей час застогнав і підігнув коліна. Льовка — зрадівши:

— Та ну ж, психує.

Махно знову взявся за велосипед і побачив на столі Катину фотографію. Схопив, придивився:

— У нього взяв? Хто? Дружина?

Як у людей вольових, зосереджених, недовірливих, з величезним життєвим досвідом, у Нестора Івановича була добра пам’ять. Він зараз же згадав першу появу Каті (коли він примусив її робити собі манікюр) і заступництво Олексія Красильникова, і всі відомості, які йому розказали про цю красиву жінку. Він сунув фотографію в кишеню, ведучи велосипед, на хвилину спинився, — обличчя Рощина оживало, рот трохи відкрився.

— Приведеш його до мене, я сам допитаю…

Одне твердо визначилось у голові Нестора Івановича за ці дні гульби: необхідність вести армію на Катеринослав, взяти його штурмом і піднести прапор анархії над Міською думою. Така здобич підбадьорить і згуртує армію, Катеринослав багатий — на цілу губернію вистачить у ньому мануфактури і всякого барахла, щоб по селах і хуторах викидати з вагонів і тачанок сувої сукна, ситцю, вигортати лопатами цукор, кидати дівкам стрічки, позументи, панчохи й черевики: «Ось вам, селяни-хлібороби, подарунки від батька Махна! Ось вам вільний лад безвладдя, без поміщиків і буржуїв, без Рад і Чрезвичайок…»

Все інше було ще не вирішено. Зараз, глянувши на Катину фотографію, він раптом знайшов це вирішення, — воно вискочило у нього, як петрушка з райошника. Але він нічим не дав зрозуміти, що все в ньому затанцювало від радості… Сів на велосипед і поїхав через вулицю до довгого будинку з великими вікнами й голими тополями перед ними. Це була школа, де містився штаб, його ад’ютанти і він сам квартирували в одній кімнаті.

Через годину до нього привели Рощина. Поперед нього йшов Льовка, позаду махновець, — в єнотовій шапці з попівського коміра, з чорною стрічкою навскоси, — підштовхував Рощина в спину дулом револьвера. Махно сидів на ситцевому диванчику, подертому до пружин.