Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 465

— І неодмінно їм — шиб'ки бити у вагонах, от же п’яний звичай…

Вся ця метушня тривала недовго. Несамовитий голос: «Сідай!» Затріщали вози, захропли коні, прогуркотіли колеса, і отаманська ватага помчала в степ. Тоді ті, що сиділи в ямах, вилізли, не поспішаючи повернулись до темного поїзда і розбрелись по своїх місцях: телеграфіст засвітив олійного гнотика і почав зв’язуватись з сусідньою станцією, машиніст і кочегар оглядали паровоз, — чи не потягли бандити яку-небудь важливу частину; Рощин поліз у вагон; кондуктор, хрустячи на пероні скалками розбитих шибок, бурчав:

— Ну, так і є, коцнули бідолаху… Ну взяли б чемодани, — неодмінно їм треба душу з людини випустити.

Минуло ще не відомо скільки, але багато часу, кондуктор дав, нарешті, короткий свисток, паровоз завив з обуренням у порожньому степу, і поїзд рушив в бік Гуляйполя.

Вадим Петрович, поклавши лікті на відкидний столик і уткнувши обличчя в руки, напружено рішав загадку: Катя виїхала з Ростова другого ж дня після того, як негідник Онолі повідомив її про його смерть. Зустрілася вона з ландштурмістом у вагоні, значить, через дві доби… Припустімо, цей німчик утішав її без ніяких зазіхань надалі… Припустімо, вона теж дуже потребувала розради. Але на другий день після втрати коханого чоловіка написати так акуратненько в чужій записній книжці свою адресу, ім’я, по батькові, не забути проставити розділові знаки, — це загадка!.. Адже над нею завалилося небо. Коханий чоловік валяється десь, як падло… Хоч би якихось там перших кілька днів природно, здається, побути в розпачі безнадійному. Виявляється — адресу дала до запитання. Значить — просвіт якийсь таки знайшла… Загадка!..

— Громадянине, документики покажіть. — Кондуктор сів навпроти Рощина, поставив коло себе закопчений ліхтар. — Проїдемо Гуляйполе, тоді спіть спокійно.

— Я в Гуляйполі зійду.

— Ага… Ну, тим більше… Мене ж спитають — кого привіз…

— Документів у мене нема ніяких…

— Як же так?

— Порвав і викинув.

— Тоді про вас мушу заявити…

— Ну і чорт з вами, заявляйте…

— Навіщо ж чорта згадувати в такий час… офіцер, чи що?

Рощин, у якого думки були загострені, напружені, відповів крізь зуби:

— Анархіст.

— Так, зрозуміло… Возив багато з Катеринослава вашого брата. — Кондуктор узяв ліхтар і, тримаючи його між ногами, довго дивився, як за чорним вікном миготіли паровозні іскри. — От ви, видно, людина інтелігентна, — сказав він тихо. — Навчіть, що робити?.. В минулий рейс розговорився я теж з анархістом, серйозний такий, сивий, патлатий. «Нам, — каже, — твої залізниці не потрібні, ми це все зруйнуємо, щоб і гадки про них не було. Від залізниць іде рабство й капіталізм. Ми, — каже, — все поділимо нарівно між людьми, людина повинна жити на свободі, без влади, як тварина…» От і спасибі!.. Я тридцять років їжджу, та наїздив будиночок у Таганрозі, де моя стара живе, та коза, та дві сливи на городі, — весь мій капітал. І нащо мені ця свобода, — козу пасти на косогорі? Скажіть — був за старого режиму порядок? Експлуатація, само собою, була, не заперечую. Візьмімо вагон першого класу: тихо, чинно, той сигару курить, той куняє дуже поважно. Почуваєш, що це — експлуататори, але лайки прямої не було ніколи, боже борони… Береш під козирок, нищечком проходиш по вагону… В третьому класі, звісно, мужва один на одному, там не церемонишся… Це все правда, бувало… Але і курочка смажена у тебе, і шинка, і яєчка, а вже хліб, матінко моя, калачі ж, пам’ятаєте? — Він замовк, придивляючись до іскор у вікні. — Це букса горить у багажному вагоні. Мастила немає, і без анархістів транспорт кінчається… От мені і скажіть — що воно тепер буде? Проміняли царя на Раду, Раду — на гетьмана, а його на що міняти будемо? На Махна? Дурень один узявся кувати леміш, палив, палив залізо, половину спалив, давай кувати сокиру, знову половину спалив, виходить тільки шило, він по ньому гепнув, і вийшов пшик. Отаке-то… Порядку нема, страху нема, хазяїна нема. Ви в Гуляйполе приїдете — побачите, як живуть «вільним анархічним ладом». Одне можу сказати — весело живуть, такої гульні зроду ніхто не чув. Весь район оголошений «виноградним». Скільки я туди повій провіз! Да… Скажу вам по-стариковськи, пробачте мені, товаришу анархіст: пропала Росія…